Коли менеджмент банкрута відповідає перед кредиторами власним майном?

За загальним правилом вимоги кредиторів банкрута задовольняються за рахунок ліквідаційної маси останнього, яка, у свою чергу, формується всіма активами боржника.

Однак, як відомо, майна банкрута здебільшого не вистачає для погашення всіх його майнових зобов’язань. Навіть більше – не секрет, що така «порожня» ліквідаційна маса формується зацікавленими особами цілеспрямовано та заздалегідь. Відтак, кредитори традиційно шукають механізми для задоволення своїх вимог за рахунок тих осіб, які вбачаються ними винними в «суттєвому погіршенні майнового стану боржника» – його власників і керівництва. Тим більше, на відміну від боржника, такі особи часто спроможні виконати зобов’язання перед кредиторами з огляду на наявність у них достатніх активів.

Чому виникає майнова відповідальність менеджменту?

Фактичними підставами настання відповідальності, пов’язаних з банкрутом осіб є приховування банкрутства, фіктивне банкрутство, умисне доведення до банкрутства чи неправомірні дії щодо розпорядження майном.

До суб’єктів зазначених порушень належать учасники банкрута, його керівник або інші особи, що вправі давати боржникові вказівки чи іншим чином визначати дії останнього.

Тому, аналізоване питання мусить викликати інтерес не тільки у кредиторів, але також у добросовісних менеджерів підприємств, які перебувають під загрозою неплатоспроможності. Законодавство покладає на них спеціальні обов’язки, пов’язані з таким станом, а в окремих випадках – майнову відповідальність за зобов’язаннями підприємства.

При чому, в різних випадках передбачена солідарна або субсидіарна відповідальність керівника боржника. Різниця між ними полягає в наступному: при застосуванні солідарної відповідальності вимога може пред’являтися як до боржника, так і до його керівника, як разом, так і окремо одне від одного, за вибором кредитора. Натомість, субсидіарна відповідальність може бути покладена на керівника (чи інших пов’язаних осіб) лише в разі остаточної недостатності майна самого боржника.

Якими є перші дії менеджменту при загрозі неплатоспроможності?

Законодавство покладає на керівника боржника обов’язок повідомити його учасників про виявлення ознак неплатоспроможності. В разі невиконання цього обов’язку керівник нестиме солідарну відповідальність за незадоволеними зобов’язаннями.

Строк такого повідомлення не визначений, проте закон встановлює місячний строк на звернення боржника до суду в разі загрози неплатоспроможності. Під цим поняттям законодавець розуміє стан, за якого задоволення вимог одного кредитора призведе до неможливості виконання зобов’язань перед іншими.

Разом з тим, без відповідного рішення вищого органу управління, керівник не вправі звернутися до суду, оскільки вимагається долучення до заяви відповідного рішення загальних зборів.

На прикладі товариства з обмеженою відповідальністю, виконавчий орган повинен скликати загальні збори, якщо вартість чистих активів товариства знизилася більш як на 50% порівняно з цим показником станом на кінець попереднього року. Закон визначає, що члени виконавчого органу солідарно несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями товариства, у випадку невиконання зазначеного обов’язку. Втім, звільняються від відповідальності члени виконавчого органу, якщо вони доведуть, що не знали та не повинні були знати про таке зниження або якщо вони голосували за рішення про скликання загальних зборів з відповідного питання.

Окремо зазначимо, що посадові особи товариства, винні у введенні в оману учасників щодо його фінансового стану, що мало наслідком неправомірні виплати, несуть разом з учасниками солідарну відповідальність за зобов’язанням щодо повернення таких виплат.

Хто відповідатиме, якщо майна боржника недостатньо?

Передбачається, що покладення субсидіарної відповідальності на керівника банкрута (чи його учасників) ініціюється ліквідатором у разі встановлення факту доведення до банкрутства з вини пов’язаних осіб. Згідно з усталеною судовою практикою, це не вимагає обвинувального вироку у кримінальному провадженні.

Втім, Кодекс з процедур банкрутства не передбачає жодних фактичних обставин чи показників, які б слугували обов’язковою підставою для звернення ліквідатора з відповідною заявою. Тому чи має місце доведення до банкрутства з вини пов’язаних осіб вирішується індивідуально в кожній справі, ґрунтуючись на конкретних обставинах. Це, у свою чергу, створює широке поле для зловживань, у першу чергу, у формі бездіяльності ліквідатора, який нерідко не бажає задовольняти вимоги кредиторів за рахунок винних у банкрутстві осіб, навіть маючи на це очевидні економічні та юридичні підстави.

Зважаючи на актуальну практику Верховного Суду, до ознак неплатоспроможності з вини пов’язаних осіб можуть належати: неподання звітності за наявності податкового боргу, приховування активів, відсутність на рахунках боржника коштів, невиконання вимог статуту у випадку зменшення активів боржника.

Варто зауважити, що в обох випадках покладення майнової відповідальності на керівника є правом, а не обов’язком кредиторів та ліквідатора відповідно. Хоча в останньому випадку, відмова арбітражного керуючого від стягнення боргу з пов’язаних осіб за наявності підстав для цього може кваліфікуватися як неналежне виконання ним своїх обов’язків.

В якості висновку

Всім учасникам процедури банкрутства (включно з потенційними) слід ретельно підходити до виконання своїх обов’язків і не сподіватися на низьку ефективність процедури. Законодавство передбачає конкретні механізми відповідальності (майнової, адміністративної та кримінальної), а правозастосовна практика повільно, проте впевнено рухається в напрямку пріоритету прав кредиторів. Особлива увага до фінансово-майнового стану підприємства вимагається від його менеджменту, оскільки саме він діє від імені боржника та є найбільш поінформованим, а також  перебуває під найбільшою загрозою відповідальності.