Правосуддя без кордонів: як виконати іноземні судові доручення в Україні?

Регулювання порядку виконання іноземних судових доручень здійснюється багатосторонніми та двосторонніми міжнародними договорами, а також внутрішнім законодавством держав. Зокрема, Україна є учасницею Конвенції з питань цивільного процесу від 1 березня 1954 року, Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15 листопада 1965 року, Конвенції про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах від 18 березня 1970 року.

Також окремі аспекти виконання іноземних судових доручень врегульовані у двосторонніх міжнародних договорах України, зокрема, у Мінській конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 року, Договорі  між Україною і Республікою Польща про  правову  допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах  від 24 травня 1993 року тощо.

Виконання в Україні судового доручення іноземної держави здійснюється відповідно до положень Цивільного процесуального кодексу України (надалі – ЦПК України), а також Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженої наказом Міністерства Юстиції України від 27 червня 2008 року. Право іноземної держави може застосовуватись лише у випадку прохання про це іноземного суду, якщо таке застосування не суперечитиме законам України.

Отже, які саме бувають доручення іноземних судів та яких «підводних каменів» слід очікувати під час виконання таких доручень на території України, пропоную розглянути більш детально нижче.

З якими дорученнями найчастіше звертаються суди іноземних держав?

Аналізуючи актуальну вітчизняну судову практику щодо питання виконання Україною судових доручень іноземних держав, можна впевнено стверджувати, що переважна частина доручень стосується вручення судових документів на території України, а саме судових повісток, процесуальних документів, судових рішень тощо.

Також непоодинокі випадки звернення судів іноземних держав до України з проханням здійснити допит осіб на території нашої країни, забезпечити докази, зокрема, шляхом їх витребування, провести експертизу чи огляд на місці та вчинити окремі процесуальні дії, наприклад, обстежити житлові умови відповідача у справах про позбавлення батьківських прав тощо.

Чому доручення іноземних судів не виконуються в Україні?

Незважаючи на доволі просту і зрозумілу процедуру звернення із дорученням іноземного суду, при виконанні такого доручення в Україні може виникнути низка проблем. Основною причиною, яка перешкоджає виконанню судових доручень іноземних держав, є неможливість встановити місце проживання, фактичне перебування особи, якої стосується судове доручення. Це, насамперед, пов’язано з внутрішньою міграцією, а також з умисним уникненням негативних наслідків, які можуть настати внаслідок виконання іноземного доручення для особи, щодо якої складено відповідне доручення.

Таких випадків безліч в український судовій практиці. Наприклад, в ухвалі Оріхівського районного суду Запорізької області від 25 березня 2021 року у справі № 323/526/21 суд дійшов висновку про необхідність повернення доручення іноземного суду без виконання, оскільки особа, яка зазначена в дорученні, не з`явилася до суду для подальшого вручення їй документів на виконання доручення австрійського суду. Про причини своєї неявки особа не повідомила. А оскільки інших засобів зв`язку, окрім адреси місця проживання, матеріали доручення не містять, дане доручення виконати не можливо.

Аналогічна ситуація склалась і у справі № 333/2063/21. Так, в ухвалі від 20 травня 2021 року Комунарський районний суд м. Запоріжжя вказав про неможливість виконання доручення Районного суду м. Рід-ім-Іннкрайз Австрійської республіки про допит свідка у зв`язку з неможливістю викликати свідка  до суду. Цікаво тут і те, що після повернення до українського суду повістки про виклик свідка з причини «адресат відсутній за вказаною адресою», суд постановив здійснити примусовий привід свідка та доставити його до суду для участі у судовому засіданні. Однак, і поліції не вдалось здійснити привід свідка через відсутність його за місцем мешкання.

Норми ЦПК України вказують, що у випадку, коли немає можливості виконати доручення іноземного суду, таке доручення повертається без виконання із зазначенням причин та у супроводі відповідних документів, що це підтверджують.

Як сприяти виконанню іноземних судових доручень в Україні?

Для запобігання випадкам невиконання судових доручень органу запитуючої держави необхідно вказати у своєму дорученні якомога більше відомих контактних даних особи, зокрема: адресу місця реєстрації, місця проживання, робочу адресу, телефонні номери, електронну пошту тощо. Чим більше відомих контактних даних буде вказано, тим більше шансів, що відповідна особа врешті-решт буде належним чином повідомлена. 

Зазвичай, будь-який державний орган неохоче збирає додаткову інформацію щодо контактних даних об’єкта доручення. Тому пошук та встановлення таких даних доцільно здійснювати та контролювати зацікавленим особам (як правило, позивач у справі в іноземному суді). На сьогодні поширеними є послуги приватних детективів (інвестигаторів, дізнавачів), які можуть встановити місцезнаходження особи. Вказане, в свою чергу, дозволить зменшити ризик невиконання іноземних судових доручень в Україні.

У яких випадках доручення іноземних судів не приймаються до виконання?

Українське процесуальне законодавство називає випадки, коли судове доручення не приймається до виконання, а саме якщо таке доручення:

1. може призвести до порушення суверенітету України або створити загрозу її національній безпеці;
2. не належить до юрисдикції цього суду;
3. суперечить законам або міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Як показує практика, найчастіше суди не приймають судові доручення до виконання саме у зв’язку з неналежністю доручення до юрисдикції даних судів.

Наприклад, в ухвалі Нововодолазького районного суду Харківської області від 19 травня 2021 року у справі № 631/437/21 суд вказав, що оскільки зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання або перебування  особи є  адреса, що знаходиться за межами юрисдикції Нововодолазького районного суду Харківської області, доручення Дільничного суду міста Грімма про вручення судових документів не може бути прийнято до виконання.

Серед інших поширених обставин, які зумовлюють неприйняття судового доручення до виконання, є його суперечність закону або міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Так, в ухвалі Святошинського районного суду м. Києва від 24 червня 2020 року у справі № 759/9998/20 суд, перевіряючи доручення польського суду про вручення судових документів, вказав, що останнє містить копії документів іноземною мовою. Відсутність перекладу судового доручення, оформленого українською мовою, позбавляє суд можливості встановити наявність судового рішення іноземного суду про виконання судового доручення в Україні, назву суду, яким направлено судове доручення, учасників справи, їх процесуальне становище, предмет цивільної справи, щодо якої направлено судове доручення, чіткий перелік процесуальних дій, що належить вчинити, та інші дані по суті доручення.

Таким чином, український суд відмовив у прийнятті до виконання судового доручення польського суду у зв’язку із невідповідністю такого доручення вимогам міжнародного договору.

Аналогічна історія висвітлена і в ухвалі Святошинського районного суду м. Києва від 22 грудня 2020 року у справі № 759/21552/20, де суд дійшов висновку про невідповідність доручення німецького суду, оскільки дане судове доручення не містило даних про процесуальне становище особи, щодо якої необхідно вчинити процесуальні дії, а також не було вказано чіткий перелік процесуальних дій, що належить вчинити та інших даних по суті доручення.

Отже, щоб уникнути випадків неприйняття до виконання судових доручень в Україні, іноземним судам необхідно уважно дотримуватися приписів міжнародного та національного законодавства щодо оформлення доручень іноземного суду, а зацікавленим особам – активно сприяти судам у виконанні такого доручення.

Таким чином, підсумовуючи усе вищевикладене,слід зазначити, що виконання судових доручень є важливим елементом співробітництва між судами різних держав, що сприяє встановленню всіх обставин справи, належному повідомленню учасників справи та прийняттю законного та обґрунтованого рішення. При цьому, для того, щоб дана процедура стала дієвим механізмом отримання від іноземного суду допомоги під час здійснення судочинства у цивільних справах, судам необхідно дотримуватись правил, які встановлені у міжнародних договорах та внутрішньому законодавстві кожної з держав.