Медіації в Україні бути?

Тривалі дискусії та ініціативи врешті-решт втілилися у прийняття 16 листопада 2021 року Верховною Радою Закону «Про медіацію» (надалі «Закон»), який очікує на підпис Президента.

Поняття та сфера застосування медіації

Закон визначає медіацію як позасудову добровільну, конфіденційну, структуровану процедуру, під час якої сторони за допомогою медіатора намагаються запобігти виникненню або врегулювати конфлікт шляхом переговорів.

Примітним є те, що законодавець поширив дію Закону не лише на приватно-правові спори (цивільні, трудові, сімейні, господарські тощо), але й на адміністративні спори, справи про адміністративні правопорушення та навіть кримінальні провадження (на стадії досудового розслідування).

При чому медіація допускається як до звернення до суду (третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу), так і на будь-якій стадії розгляду справи чи виконання рішення.

Законом вносяться послідовні зміни щодо можливості розв’язання спору шляхом медіації до цілої низки законодавчих актів, включно з процесуальними кодексами, Кодексом законів про працю, Земельним кодексом тощо. Також передбачається повернення 60% сплаченого судового збору в разі мирного врегулювання спору шляхом медіації під час судового розгляду.

Засади медіації

З практичного досвіду застосування медіації в різних країнах світу вбачає її характерні особливості, закріплені в Законі в якості принципів медіації:

• взаємна участь обох сторін спору – медіація неможлива за відсутності волевиявлення всіх учасників спору та не може зачіпати права й обов’язки третіх осіб;
• добровільність участі сторін – медіація не є обов’язковою, а кожна зі сторін може у будь-який момент її припинити та звернутися до суду за вирішенням спору;
• підтримка фахового та безстороннього посередника (медіатора) – врегулювання спору сторонами шляхом переговорів без посередництва не вважається медіацією;
• самостійне досягнення сторонами згоди щодо врегулювання конфлікту – медіатор не приймає жодних рішень по суті спору та не дає сторонам жодних вказівок чи рекомендацій (крім порад щодо самого процесу медіації), а також не може суміщати свою роль з представництвом інтересів сторін спору, включаючи судовий розгляд;
• конфіденційність і непублічність – на медіацію не поширюються засади гласності судового розгляду, а медіатор не може бути допитаний в якості свідка щодо інформації, яка стала йому відома під час підготовки до медіації та її проведення;
• відсутність детального регламенту та гнучкість процедури – медіація є структурованим процесом, але не характеризується жорсткими «правилами гри» аналогічно процесуальному законодавству.

Порядок залучення медіатора та вимоги до нього

Сторони самостійно обирають медіатора на підставі договору (вимоги до змісту якого наявні в Законі) та визначають перелік питань для обговорення, а надалі визначають зміст угоди про врегулювання спору, яка також повинна відповідати приписам Закону.

Закон вимагає від медіатора проходження базової підготовки в Україні чи за кордоном (щонайменше 90 годин навчання, з яких половина мусить припадати на практику), що підтверджується відповідним сертифікатом. При чому, сторони можуть ставити до такого посередника вищі вимоги, зокрема, наявність спеціальної підготовки, певного віку, освіти, досвіду тощо. Законодавець допускає можливість надання іншими особами консультацій і рекомендацій у процесі медіації, проте прийняття рішення за її результатами належить до повноважень виключно сторін. Сторони також мають право окремо залучати експертів і перекладачів.

Медіатор має право практикувати як особа, що провадить незалежну професійну діяльність, або як підприємець, при чому може надавати послуги індивідуально, за наймом, у складі суб’єкта, що забезпечує проведення медіації, або об’єднання медіаторів. Закон допускає надання послуг з медіації як на платній, так і на безоплатній основі.

Крім означених Законом основоположних обов’язків медіатора, законодавець вимагає від останнього дотримання кодексу професійної етики, який, щоправда, не є єдиним документом для всього загалу медіаторів України, а розробляється кожним окремим об’єднанням медіаторів на підставі Закону. Кожний медіатор приєднується до наявного кодексу, за порушення якого нестиме відповідальність, передбачену статутом або положенням об’єднання, членом якого він є.

Аналогічно врегульовано ведення реєстрів медіаторів – загальнодоступні реєстри доручено вести об’єднанням медіаторів або суб’єктам, що забезпечують проведення медіації, натомість єдиного загальнодержавного реєстру не передбачається.

Стадії медіації

Структурований характер медіації, який згадується в її законодавчому визначенні, полягає у простому поділі процедури медіації на три стадії:

• підготовку – передбачає проведення медіатором підготовчих заходів з метою з’ясування можливості проведення медіації (коло яких не є обмеженим);
• власне медіацію – проводиться згідно з Законом і договором, правилами проведення медіації та норм професійної етики медіатора; при цьому Закон жодним чином не регулює та не конкретизує порядок проведення медіації;
• припинення медіації – укладення сторонами угоди в разі успішного завершення медіації, або у зв’язку з закінчення договірного строку її проведення чи відмовою сторони від подальшої участі.

Висновок

Безсумнівно, ухвалення Закону мало на меті розвантаження вітчизняної судової системи – цілком очевидно, що більшість спорів у провадженнях судів потенційно можуть бути розв’язані мирним позасудовим шляхом. Передбачається, що медіація стане саме тим механізмом, який сприятиме такому ефективному врегулюванню суперечок завдяки професійній допомозі медіатора та максимальній дерегуляції процесу.

Натомість медіацію не слід сприймати як альтернативу судочинству повною мірою, оскільки вона за визначенням не передбачає державного примусу, а отже, є марною за відсутності волі обох сторін на вирішення конфлікту шляхом переговорів. Не менш важливим є те, що початок процесу медіації не впливає на перебіг строку позовної давності.

З 2017 року в Україні діє подібна за своєю суттю до медіації процедура врегулювання спору за участю судді, яка не справила істотного впливу на ефективність вирішення спорів. Більше того, і до ухвалення Закону медіація в Україні існувала, а Закон не запроваджує докорінних змін до існуючого стану справ.

Відтак, складно припустити, що з набранням чинності Закону який-небудь відчутний відсоток спорів вирішуватиметься не в суді, а в рамках медіації. Тим не менше, очікується пожвавлення практики застосування медіації, яка неодмінно займе своє місце серед альтернативних способів вирішення спорів.