Дисконтування заборгованості за договорами позики/кредиту: податкові ризики

У цій статті ми розглянемо, у яких випадках відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку заборгованість за позикою/кредитом підлягає дисконтуванню, а також окремі ситуації, коли обов’язок щодо його проведення фактично відсутній. Крім того, висвітлимо часті претензії податкового органу щодо дисконтування та їх практичне тлумачення.

Що таке дисконтування та в яких випадках його необхідно проводити?

Дисконтування – це метод оцінки майбутніх грошових потоків, який полягає у визначенні їхньої теперішньої вартості, зокрема, з урахуванням фактора часу. Його застосування обумовлене тим, що сума коштів, яка буде отримана або сплачена в майбутньому, не є економічно рівноцінною такій самій сумі коштів на поточний момент.

Оцінка зобов’язань за теперішньою вартістю (дисконтованою сумою майбутніх платежів) вимагається лише за умови, що зобов’язання є довгостроковим – тобто таким, яке повинно бути погашене більш ніж через 12 місяців з дати балансу або протягом періоду, що перевищує операційний цикл підприємства.

Якщо ж договір позики/кредиту передбачає погашення зобов’язання у строк менший ніж 12 місяців з дати балансу або протягом операційного циклу підприємства, така заборгованість є поточним зобов’язанням і не підлягає дисконтуванню. 

Поточні зобов’язання: окремі спірні ситуації

Попри те, що обов’язок дисконтувати поточні зобов’язання відсутній, саме їх кваліфікація як поточних, а не довгострокових найчастіше стає предметом податкових спорів. Зокрема, на практиці податкові органи нерідко намагаються довести, що поточна заборгованість фактично набула ознак довгострокової внаслідок певних обставин, а отже, повинна була бути дисконтована. 

Найбільш поширеними є такі ситуації, щодо яких вже було сформовано певну позитивну судову практику:

• Прострочення виконання поточного зобов’язання 

Однією зі спірних ситуацій може бути неповернення позичальником коштів у строк, передбачений договором (який становив менше 12 місяців з дати балансу).

У таких випадках податкові органи часто виходять із суто формального критерію: якщо заборгованість внаслідок прострочення зобов’язання залишається фактично непогашеною понад 12 місяців – вона повинна розглядатися як довгострокова і, відповідно, підлягати дисконтуванню.

Проте такий підхід не враховує, що прострочення встановленого терміну повернення позики/кредиту не означає зміну характеру зобов’язання. 

Так, у постанові Верховного Суду від 15.12.2023 у справі № 640/11526/19 було виснувано таке: «Прострочена заборгованість не може розглядатися як довгострокова, оскільки період повернення коштів одержувачу вже настав. Той факт, що заборгованість за зобов’язанням фактично не повернута на дату балансу (до терміну закінчення позовної давності), не надає їй статусу довгострокової, оскільки в будь-який момент кредитор має право вимагати повернення усієї суми такої заборгованості».

Аналогічна позиція була викладена і у постанові Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 160/12804/21.

• Пролонгація поточного зобов’язання 

Інша категорія спорів стосується продовження строку для повернення коштів.

Податкові органи у цьому випадку виходять переважно з того, що пролонгація договору сама по собі свідчить про довгостроковий характер зобов’язання за ним. Особливо це стосується випадків, коли строк повернення позики продовжується неодноразово або ж загальний період користування коштами з урахуванням пролонгації значно перевищує 12 місяців.

Водночас важливим в цій ситуації є строк, на який було продовжено виконання поточного зобов’язання. Строк кожної окремої пролонгації може впливати на те, чи зберігає заборгованість статус поточного зобов’язання, чи набуває ознак довгострокового та підлягає дисконтуванню.

Суди, зокрема, підтримують позицію платників податків щодо того, що операція з пролонгації поточного зобов’язання за позикою на термін, що не перевищує 12 місяців, в бухгалтерському обліку відображається за рахунками поточних зобов’язань (постанова Верховного Суду 15.12.2023 у справі № 640/11526/19).

Аналогічний підхід було застосовано і у справі № 320/6200/23. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2024, яку в подальшому було залишено без змін Верховним Судом, було встановлено, що ані первісний строк повернення позики, ані строки її подальших пролонгацій не перевищували 12 місяців. За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання відповідного зобов’язання довгостроковим та застосування до нього механізму дисконтування.

• Повернення позики «на вимогу» позикодавця

Окремою спірною ситуацією є кваліфікація заборгованості за договорами позики, відповідно до умов яких кошти підлягають поверненню «на вимогу» позикодавця.

Якщо позикодавцем не надається відповідна вимога понад 12 місяців з моменту отримання коштів, податкові органи намагаються перекваліфікувати поточну заборгованість у довгострокову, посилаючись на тривалий строк наявності боргу.

Разом з тим факт непред’явлення вимоги протягом зазначеного часу сам по собі не означає набуття заборгованістю статусу довгострокової. Адже на кожну дату балансу у позичальника немає підстав вважати, що позика гарантовано буде погашена пізніше ніж через 12 місяців.

Так, у постанові Верховного Суду від 11.12.2025 у справі № 320/30577/23 було зазначено, що дисконтуванню на дату балансу підлягають лише довгострокові грошові зобов’язання, за якими передбачаються майбутні платежі, і лише на той строк, що залишився до їх погашення відповідно до умов договору.

Оскільки невідомо, коли буде пред’явлена вимога про повернення позики, фактично неможливо визначити строк, що залишився до погашення зобов’язання, а отже – провести його дисконтування.

Зазначене також підтверджується і Верховним Судом у постанові від 15.02.2023 у справі № 640/24292/21: «В іншому випадку позивач має право вимагати дострокового повернення фінансової допомоги в будь-який момент, така дебіторська заборгованість не є довгостроковою».

Таким чином, за загальним правилом наведені обставини самі по собі автоматично не змінюють характеру заборгованості з поточної на довгострокову, яка вимагає дисконтування. Водночас доцільно кожну конкретну ситуацію розглядати індивідуально та враховувати її особливості.

Довгострокові процентні зобов’язання: чи завжди виникає обов’язок дисконтування?

Якщо щодо поточної заборгованості найбільше спорів виникає через її можливу перекваліфікацію у довгострокову, то для довгострокових процентних позик і кредитів ключовим є питання, чи завжди дисконтування суми зобов’язання  впливає на оцінку такого зобов’язання за договором.

Зокрема, у випадку, якщо процентна ставка, встановлена договором, відповідає ринковим умовам – теперішня вартість такого зобов’язання збігається з його номінальною вартістю, а сума дисконту фактично дорівнює нулю.

Це пояснюється тим, що при дисконтуванні процентних зобов’язань враховується не вся ринкова процентна ставка, а лише різниця між ринковою ставкою та ставкою, встановленою договором.

Зазначений підхід підтверджується й усталеною судовою практикою. Так, в ухвалі Верховного Суду від 24.08.2023 у справі № 320/4950/19 було виснувано, що у разі, якщо відсоткова ставка за кредитним договором відповідає ринковій, підстави для дисконтування заборгованості відсутні. Аналогічний висновок міститься і в постанові Верховного Суду від 14.11.2024 у справі № 640/13251/19.

Таким чином, навіть якщо позика або кредит відповідають критеріям довгострокового процентного зобов’язання, обов’язок щодо визначення суми дисконту фактично відсутній, якщо процентна ставка за договором відповідає ринковим умовам.

Отже, дисконтуванню підлягає не будь-яке зобов’язання за договором позики/кредиту, а лише те, яке одночасно відповідає таким ключовим критеріям: є довгостроковим та передбачає майбутні платежі (при цьому строк погашення зобов’язання є відомим), а за процентними позиками чи кредитами – коли встановлена договором ставка не відповідає ринковій.

Загалом питання дисконтування потребує комплексного аналізу: умов відповідного договору, строку погашення грошового зобов’язання (а отже, його поточного або довгострокового характеру), наявності та розміру процентної ставки, а також фактичних обставин виконання договору. Саме такий комплексний підхід дозволяє коректно визначити, чи підлягає відповідне зобов’язання дисконтуванню, та підготуватися до ефективного захисту у разі потенційного спору з податковими органами.

Над статтею працювали:

1. Вікторія Бубліченко, партнерка GOLAW, керівниця практики податкового права, реструктуризації та врегулювання проблемної заборгованості, адвокатка
2. Тетяна Федоренко, старша юристка практики податкового права, реструктуризації та врегулювання проблемної заборгованості GOLAW, адвокатка
3. Анна Косцова, молодша юристка практики податкового права, реструктуризації та врегулювання проблемної заборгованості GOLAW