Кримінальні провадження у медицині: коли лікар може опинитися під слідством

Що найчастіше призводить до відкриття кримінального провадження? 

У більшості випадків – неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником (стаття 140 КК України). Йдеться про ситуації, коли під час надання медичної допомоги лікар, на думку слідства, діяв недбало, зокрема ухвалив помилкове клінічне рішення або не виконав усіх необхідних дій, внаслідок чого здоров’ю пацієнта була завдана істотна шкода. 

Здебільшого провадження за вказаною статтею відкривають щодо акушерів-гінекологів, хірургів, зокрема пластичних, та стоматологів.

За даними Офісу Генерального прокурора у 2025 році за статтею 140 КК України зареєстровано 409 кримінальних проваджень, а за січень-серпень 2026 року – вже 305. Однак реєстрація провадження ще не означає ухвалення обвинувального вироку. 

Для притягнення лікаря до кримінальної відповідальності недостатньо лише негативного результату лікування. 

Що правоохоронці зобов’язані встановити у справах за статтею 140 КК України? 

Таких обставин три. Перша – чи порушив лікар професійні обов’язки, які одночасно визначені на кількох рівнях: 

• Законом України «Основи законодавства України про охорону здоровʼя»;
• галузевими стандартами, затвердженими наказами МОЗ України, зокрема стандартами медичної допомоги та клінічними протоколами;
• посадовими інструкціями медичних працівників.

Судова практика фіксує кілька найбільш поширених категорій порушень, які стають підставою для відкриття проваджень за цією статтею. Насамперед це помилки у тактиці та техніці оперативних втручань. Правоохоронці з’ясовують, чи лікар своєчасно ухвалив рішення про операцію, чи виконав під час неї усі необхідні дії та чи дотримався стандартів до- та післяопераційного ведення пацієнта.

Поширеною підставою для початку розслідування також є неправильне діагностування. Слідство перевіряє, чи відповідав встановлений діагноз реальному стану пацієнта і чи не призвело призначене лікування до погіршення його здоров’я.

Окремо правоохоронці звертають увагу на недооцінку тяжкості стану пацієнта. Наприклад, лікар вчасно не розпізнав або не надав належного значення симптомам чи ускладненням, внаслідок чого була втрачена можливість ефективного медичного втручання.

Нарешті, окремою групою є справи щодо неналежного післяпроцедурного медичного нагляду, де слідство з’ясовує, чи якісно медики моніторили стан здоровʼя пацієнта і чи вчасно відреагували, коли він почав погіршуватися.

Інша обставина, яку має встановити слідство – чи настали для пацієнта тяжкі наслідки. До них належать смерть, тяжкі тілесні ушкодження, зокрема втрата органу або втрата органом його функції та переривання вагітності, поширення хвороби або інфікування нею, каліцтво, інвалідність тощо.

Водночас встановлення фактів порушення професійних обовʼязків та настання тяжких наслідків є недостатніми умовами для притягнення медичного працівника до кримінальної відповідальності. Тому третя і найважливіша обставина – існування між ними причинно-наслідкового зв’язку. 

Іншими словами, слідство має виключити всі альтернативні пояснення, зокрема швидкоплинний перебіг хвороби, приховану патологію та інші фактори, які об’єктивно не залежали від лікаря, та довести, що саме його дії або бездіяльність спричинили негативні наслідки.

Що є найвагомішим доказом у таких справах? 

Основу для обвинувачення фактично формує висновок судово-медичного експерта, без якого неможливо встановити наявність усіх описаних вище обставин. Однак навіть за його наявності обвинувачення не завжди досягає мети. Протягом 2025 року за статтею 140 КК України було ухвалено лише 10 вироків. 

Водночас є підстави вважати, що кількість проваджень зростатиме. Донедавна стандарти медичної допомоги охоплювали далеко не всі клінічні ситуації. Сьогодні МОЗ України послідовно затверджує дедалі більше клінічних протоколів. Кожен новий документ фактично розширює коло обов’язків лікаря, за порушення яких може настати кримінальна відповідальність. 

Яка відповідальність може настати за неналежне виконання професійних обов’язків? 

Залежно від тяжкості наслідків санкція статті 140 КК України передбачає покарання у вигляді виправних робіт та обмеження волі, а також позбавлення волі на строк до 3 років. 

Крім того, застосовується як покарання позбавлення лікаря права займатися лікарською діяльністю.

Однак кримінальна відповідальність медичного працівника не обмежується лише неналежним виконанням професійних обов’язків. 

Що загрожує лікарю, який відмовив пацієнту в медичній допомозі? 

Стаття 139 КК України передбачає окрему відповідальність за ненадання медичної допомоги хворому. За підсумками 2025 року за нею відкрито 27 кримінальних проваджень, за січень-серпень 2026 року – 21.

Ці провадження переважно стосуються відмови надати екстрену медичну допомогу, зокрема типовою ситуацією є відмова лікарів бригади швидкої медичної допомоги оглянути та госпіталізувати пацієнта.

Чим стаття 139 КК України принципово відрізняється від статті 140 КК України? 

Низка обставин є спільною для обох статей. Слідство встановлює факт порушення професійного обов’язку і причинно-наслідковий зв’язок із наслідками (якщо вони настали). Проте на відміну від неналежного виконання професійних обов’язків, стаття 139 КК України має дві важливі особливості. 

По-перше, вона застосовується виключно до випадків бездіяльності, коли медичний працівник умисно не надав допомогу, хоча усвідомлював, що це може мати тяжкі наслідки для пацієнта. По-друге, у провадженнях за частиною 1 цієї статті правоохоронцям не потрібно доводити, що здоров’ю пацієнта фактично була завдана шкода. Тобто кримінальна відповідальність може настати вже за саму відмову, навіть якщо негативних наслідків фактично не настало. 

Водночас стаття 139 КК України додатково вимагає з’ясувати, чи мав медик реальну можливість надати допомогу і чи були поважні причини для відмови. Такими причинами можуть, наприклад, бути одночасне надання допомоги іншому пацієнту в критичному стані, хвороба самого медичного працівника, обставини непереборної сили тощо. 

Проте, наприклад, відсутність у лікаря певної спеціалізації не є поважною причиною для відмови надати екстрену допомогу, оскільки медичний працівник зобов’язаний володіти базовими навичками надання невідкладної медичної допомоги.

Відповідальність за статтею 139 КК України включає покарання від штрафу та громадських робіт до позбавлення волі на строк до 3 років, а також позбавлення права займатися лікарською діяльністю.

Які ще діяння можуть тягнути кримінальну відповідальність для медика? 

Окрім статей 139 та 140, існує ще одна норма, яка на практиці стосується переважно медичних працівників. Це стаття 143 КК України про порушення порядку трансплантації анатомічних матеріалів людини. У 2025 році за нею відкрито 76 кримінальних проваджень, за січень-серпень 2026 року – 13. 

Судова практика свідчить, що більшість кримінальних проваджень за статтею 143 КК України стосується незаконного продажу крові та її компонентів. Типова схема виглядає так: медичні працівники лікарняних банків крові, які мають доступ до донорської крові, організовують її незаконний продаж.

Вказана стаття залежно від тяжкості діяння встановлює покарання від штрафу та виправних робіт до позбавлення волі на строк до 8 років.

Кримінальні провадження, пов’язані з діяльністю медичних працівників, вже давно вийшли за межі поодиноких резонансних історій. Підстави для кримінального переслідування медичного працівника різноманітні – від клінічного рішення до дій, пов’язаних із доступом до донорського матеріалу. Тому розуміти, за яких умов настає відповідальність – необхідно.

Незалежно від підстави відкриття, наслідки кримінального провадження можуть бути серйозними. Навіть якщо справа не завершиться вироком, роки досудового розслідування та судового розгляду можуть коштувати лікарю репутації та кар’єри, і саме тому своєчасна правова допомога нерідко визначає результат провадження.

Над статтею працювала Анастасія Шаповал, адвокатка практики кримінального права GOLAW