Ринок електроенергії Швеції: виклики та можливості

Шведський ринок електроенергії  наразі перебуває в особливій ситуації, яка відрізняється від більшості європейських країн. Швеція є нетто-експортером, тому що виробляє більше електроенергії, ніж споживається населенням. Крім того, Швеція не залежить від природного газу і має високу частку невикопних  джерел енергії та відновлюваної енергії. Попри такі сприятливі умови, ціни на електроенергію швидко зростають, і шведський ринок електроенергії стикається з серйозними викликами.

Щоб повністю зрозуміти поточні та майбутні проблеми на шведському ринку електроенергії, важливо зрозуміти її географічні особливості, де проживає   більшість її населення та відбувається виробництво електроенергії. За своєю географією Швеція довга і вузька, охоплює територію 528 447 км², тобто відповідає майже 90 відсоткам території України, але її населення складає лише 10 мільйонів, тобто близько 25 відсотків населення останньої. Швеція простягається приблизно на 1600 км з півночі на південь і на 500 км із заходу на схід. Населення здебільшого зосереджено в південній частині Швеції; лише 10 відсотків шведів проживає в північній частині Швеції. При цьому на північну частину припадає близько 60 відсотків виробленої у Швеції загальної електроенергії.

Виробництво електроенергії у Швеції на 98 відсотків походить з невикопних  джерел. Більшу частину електроенергії становить гідроенергетика та атомна енергетика, а також зростаюча частка вітроенергетики. У 2021 році Швеція виробила загалом 165 ват-годин (далі –ТВт·год, а споживання склало 140 ТВт.год, що робить Швецію нетто-експортером з інтерконекторами до Фінляндії, Литви, Польщі, Німеччини, Данії та Норвегії.

Оскільки опалення постачається переважно за допомогою централізованої системи на основі біоенергії та теплових помп, Швеція не залежить від природного газу. Таким чином, частка постачання зеленої енергії у Швеції є дуже високою, враховуючи також загальну кількість спожитої енергії (не тільки електроенергії), порівняно з більшістю інших країн Європи.

Оскільки більшість населення мешкає на півдні, а більшість електроенергії виробляється на півночі, Швеція потребує  надійної електромережі, яка може транспортувати електроенергію, вироблену на півночі, на південь.

Однак протягом останніх 20-30 років стало очевидно, що шведська електромережа не має спроможності задовольнити попит на забезпечення постачання південної частини країни електроенергією та експортувати електроенергію до сусідніх країн.

До 2011 року проблеми з потужністю вирішувалися шляхом обмеження експорту, щоб в першу чергу задовольнити внутрішній попит, а в другу – експорт.

Однак, після скарг данської енергетичної асоціації, Європейська комісія розпочала судове провадження проти Швеції щодо ймовірного порушення Договору ЄС про незаконні експортні обмеження та зловживання антимонопольним законодавством ЄС. Після переговорів з Європейською комісією, Швеція погодилася створити чотири торгові зони з півночі на південь.

Згодом, енергетична біржа мала розрахувати погодинну ціну електроенергії для кожної торгової зони. Мета процедури – визначити обмеження в системах передачі та показати регіональні ринкові умови у ціні кожної зони.

Через перевантаження в системі передачі, торгові зони можуть демонструвати різні ціни. У разі виникнення обмежень пропускної спроможності між двома торговими зонами, електроенергія завжди буде надходити із зони з низькими цінами в зону з високими цінами. Різниця між ціною продажу (у зоні низьких цін) і ціною покупки (у зоні високих цін) електроенергії, яка передається між двома областями, збирається біржею електроенергії та розподіляється до шведського оператора системи розподілу, та має використовуватися  для зміцнення мережі, будівництва нових з’єднань тощо. Історично різниця в цінах була досить незначною, але протягом останніх кількох місяців різниця в цінах на електроенергію між найпівнічнішою та південною торговельними зонами  зростала, а ціни на півдні іноді були в 100 разів вищі, ніж на півночі.

В умовах надлишку електроенергії на національному рівні, але з високими цінами на електроенергію в південній частині Швеції, зміцнення шведської електромережі новими кабелями, які збільшують пропускну здатність для передачі електроенергії з півночі на південь, має вирішальне значення для підтримки функціонального ринку електроенергії.

Той факт, що необхідна більша пропускна здатність мережі, відомий давно, і для зменшення перевантаженням також було реалізовано безліч  електромережевих проектів.

Попри те, що великі електромережеві проекти є дорогими, основна проблема в таких проектах – не фінансування, а складні процедури отримання дозволів і конфлікт інтересів, які, відповідно до законодавства Швеції та законодавства ЄС, повинні враховуватися в проектах такого типу. Такі конфлікти інтересів включають, зокрема, інтереси навколишнього середовища, захист особливо чутливих територій (територій згідно з Директивою ЄС про середовище існування, природних заповідників, водоохоронних територій тощо), захист певних конкретних видів (наприклад, згідно з Директивою ЄС про птахів), військові інтереси тощо.

Інші конфлікти інтересів, які також повинні враховуватися в таких інфраструктурних проектів, –  індивідуальні інтереси та особливо приватна власність, яка захищена як національним законодавством Швеції, так і міжнародними конвенціями, такими як Європейська конвенція з прав людини.

Наслідком розв’язання всіх конфліктних громадських та індивідуальних інтересів, а  також  вибір  альтернативних методів та місць, необхідних запобіжних заходів тощо, часто стає тривалий час надання дозволів. Нерідко після отримання дозволів йдуть судові розгляди, які ще більше затягують реалізацію проектів. Масштабний кабельний проект у шведській національній електромережі може зайняти до десяти років (від рішення будівництва до введення кабелю в експлуатацію), а іноді й більше.

Крім розширення та зміцнення мережі, Швеція також потребує нових виробничих потужностей, особливо в південних частинах. Недавні дослідження показали, що споживання електроенергії у Швеції зросте зі 140 ТВт.год на рік у 2021 році до 250-310 ТВт.год на рік у 2045 році, в основному через електрифікацію промисловості та електрифікацію  транспортного сектора.

З початку 1980-х років політика Швеції щодо енергії полягала в тому, щоб поступово відмовитися від ядерної енергетики. Навіть якщо громадська та політична думка, можливо, змінилася за останні роки, і позиція проти атомної енергетики вже не є такою сильною, як це було на початку 1980-х років, реальність така, що нових атомних електростанцій не планується, а ті, що є і які використовуються, відключають, коли вони досягають свого технічного та економічного терміну служби.

Наразі влада здійснює спроби збільшити будівництво нових виробничих потужностей, головним чином вітроелектростанцій.

У Швеції постійно будуються берегові вітроенергетичні системи. Однак, цього  недостатньо, аби Швеція могла повністю покладатися на берегову вітроенергетику для задоволення потреб споживання у майбутньому  або стати єдиною альтернативою атомній енергетиці.

Оскільки Швеція має довгі узбережжя, тут є, принаймні теоретично, хороші умови для офшорних вітрових установок. Однак, отримати дозвіл на офшорну вітрову установку важко. Наразі у країні діє децентралізована модель отримання дозволів на офшорну вітрову енергетику та підключення до мережі, де держава не виявляє ініціативи щодо вибору місцевості  та проектів.

Натомість питання вибору місцевості та подачі заяви на всі необхідні дозволи та підключення до мережі покладається на забудовника. Шведська модель значно відрізняється від тих, що використовуються в інших країнах ЄС. В переважній більшості така модель призводить до неотримання проектами необхідних дозволів.

Одна з головних проблем полягає у тому, що шведські військові анулювали  приблизно 90 відсотків усіх заяв через запропоноване розташування проектів з міркувань «національної безпеки».

Іншим проектам було відмовлено в дозволах через екологічні чи інші причини. Це мало сумний наслідок: з 2013 року у Швеції не було введено в експлуатацію жодної морської вітрової турбіни. Однак зараз інтерес досяг рекордно високого рівня, і подано велику кількість заяв на дозволи та підключення до мережі.

Труднощі з реалізацією проектів призвели до того, що шведський уряд надав органам влади доручення стимулювати та прискорювати розвиток офшорної вітроенергетики.

Відтак, уряд надав шведським державним органам, зокрема, шведському TSO (оператору системи розподілу), шведським військовим, шведському енергетичному агентству та шведському агентству з охорони навколишнього середовища, завдання спільно дослідити та визначити акваторії, придатні для розвитку офшорної вітрової енергетики.

Також, шведському TSO було доручено розширити державну мережу електропередачі на морські території Швеції, де є умови для будівництва потужностей з виробництва електроенергії, та де таке розширення посприяє виробництву електроенергії з відновлюваних джерел.  Очікується, що ці ініціативи збільшать кількості завершених морських вітроенергетичних проектів у найближчі роки.

Висновки

Швеція є нетто-експортером електроенергії, і майже уся електроенергія, яка виробляється у Швеції, не містить викопних джерел, а відтак  не залежить від природного газу.

Попри сприятливі умови в порівнянні з поточною ситуацією в більшості європейських країн, Швеція зіткнеться з серйозними проблемами в наступні 10-20 років, а саме з гострою потребою в додатковому виробництві електроенергії та збільшенні пропускної здатності, щоб задовольнити  майбутній попит на електроенергію.

Автор гостьового блогу – Markus Mårline,  юрист, партнер шведської юридичної фірми Advokatbyrån Sigeman & Co.