Дайджест банківських новин: BANKING & FINANCE ALERT 25.09.2019

Зміна власника іпотекодавця не є підставою для розірвання договору іпотеки

У 2015 році Національний банк України надав ПриватБанку стабілізаційний кредит. Для забезпечення виконання цього кредиту ПАТ “Ерлан”, яке виробляє товари під ТМ “BIOLA”, передало в іпотеку НБУ єдиний майновий комплекс вартістю понад 3 млрд. грн

У 2016-му році ПриватБанк став власністю держави. ПАТ “Ерлан” вирішило, що націоналізація – це істотна зміна обставин, а тому просило розірвати договір іпотеки. Суд першої інстанції сказав, що позивач досяг би успіху, якби трохи змінив спосіб захисту і просив суд не розірвати договір, а визнати іпотеку припиненою. Суд апеляційної інстанції, а потім і Верховний Суд змінили таке рішення і встановили, що вимоги ПАТ “Ерлан” в принципі необґрунтовані: націоналізація ПриватБанку не є підставою ні для припинення іпотеки, ні для розірвання договору іпотеки.

З огляду на мотиви, якими керувалися суди, це судове рішення варто тлумачити ширше: зміна власника компанії, зобов’язання якої забезпечені іпотекою, не є підставою для розірвання договору іпотеки. В іншому разі банки несли б невиправдані ризики втрати іпотеки через зміну власника компанії-боржника.

Банки не можуть заборонити виїзд за кордон позичальнику та поручителю до погашення боргу перед банком

Банк ще в 2011 році отримав судові рішення першої та апеляційної інстанцій, якими боржнику та поручителю, які не виконали кредитні зобов’язання, було заборонено виїзд за кордон – до погашення заборгованості. В червні 2019-го Верховний Суд опублікував постанову, якою ці рішення було скасовано.

Ми ж зазначимо, що заборонити недобросовісним боржникам виїзд за кордон все ж можна, просто за іншою процедурою. Спершу слід отримати судове рішення про стягнення із них коштів, потім – довести суду, що вони ухиляються від виконання цього рішення. При цьому саме ухиляються, а не просто не мають змоги виконати. Це досить складна процедура, але реальна. Вже на цій підставі є можливість обмежити право позичальника на виїзд за кордон до погашення боргу перед банком.

ПриватБанк втратив можливість звернути стягнення на сотні гектарів землі через визнання договорів іпотеки недійсними

Ще одне нагадування про те, як важливо максимально ретельно перевіряти повноваження підписанта договору іпотеки. ПриватБанк свого часу уклав два договори іпотеки на 41 земельну ділянку загальною площею кілька сотень гектарів. Із боку іпотекодавця договори підписав представник по довіреності. За статутом іпотекодавця всі договори від його імені повинні підписати як директор, так і головний бухгалтер. Підписант мав довіреність від обох. Втім, у статуті була передбачена можливість делегування директором права свого підпису, а щодо головного бухгалтера такої вказівки не було. Тому Верховний Суд вирішив, що підписант не мав права підписувати договір іпотеки від імені головного бухгалтера і визнав його недійсним.

Ми ж нагадуємо про важливість не лише юридичного, а й технічного аудиту предмета іпотеки.

Порушення процедури оцінки майна є підставою для визнання недійсним правочину по переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до банку

З практичної точки зору, одним із найшвидших та найзручніших способів звернення стягнення на предмет іпотеки є реєстрація права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем. Звісно ж, іпотекодавець намагається знайти будь-які можливості для того, щоб оскаржити в суді такий перехід права власності. Для того, щоб таких можливостей йому не дати, слід перед реєстрацію, з поміж іншого, провести оцінку предмета іпотеки. Дуже важливо також, щоб ця оцінка відповідала вимогам чинного законодавства про її проведення. Верховний Суд вирішив, що порушення Національного стандарту № 1 “Загальні засади оцінки майна і майнових прав”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1440 від 10.09.2003 р., може стати підставою для скасування реєстрації права власності на предмет іпотеки за банком.

Умови та правила надання банківських послуг не є складовими кредитного договору, якщо вони не підписані позичальником

Фізична особа уклала кредитний договір шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. В анкеті-заяві позичальник вказав, що згоден з тим, що ця заява разом з Пам’яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Самі Умови та Правила, а також Тарифи позичальник не підписував.

Банк звернувся до суду із позовом про стягнення тіла кредиту, процентів за користування кредитом, пені та штрафу. На підтвердження своїх вимог банк надав витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов та правил надання банківських послуг, розміщених на сайті банку. Саме ці документи містили умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів).

Верховний Суд у складі Великої Палати задовільнив позов лише в частині неповерненого тіла кредиту. Суд дійшов висновку про відсутність підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів позичальник та що саме з ними він ознайомився і погодився, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.

Суд зазначив, що надані банком Правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як в цьому випадку – в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Укладення договору оренди щодо предмета іпотеки – лише за згодою іпотекодержателя

Верховний Суд у складі Великої Палати нагадав про те, що іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування. Такий правочин, укладений без згоди іпотекодержателя, є недійсним. У разі визнання недійсним договору оренди, іпотекодержатель має право вимагати від орендаря звільнити приміщення.

Велика Палата Верховного Суду роз’яснила, яким чином іпотекодержатель може реалізувати право на продаж від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу

У липні 2019 року оприлюднено постанову Великої Палати Верховного Суду, у якій вказано, що продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві може бути як судовим так і позасудовим способом задоволення вимог іпотекодержателя.

При цьому, звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу, можливе лише за певної умови. Зокрема, такий спосіб замовлення вимог іпотекодержателя не має бути зазначений як позасудовий в договорі іпотеки або в іпотечному застереженні про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками.

Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі або в іпотечному застереженні, то позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу іпотекодержателем від свого імені предмета, визначеному статтею 38 Закону, є неналежним способом захисту.

Затверджено Положення про організацію процесу управління проблемними активами

25 липня 2019 року набула чинності Постанова Правління Національного банку України від 18.07.2019 № 97, якою затверджено Положення про організацію процесу управління проблемними активами в банках України (далі – Положення).

Положення визначає:

• перелік проблемних активів (потенційно проблемні; непрацюючі активи; стягнуте майно, що перейшло у власність банку на підставі реалізації прав заставодержателя);
• складові процесу управління проблемними активами (система раннього реагування; запровадження інструментів врегулювання заборгованості за непрацюючими активами; управління стягнутим майном);
• вимоги до організаційних аспектів управління проблемними активами (наявність трирічної стратегії та оперативного плану скорочення рівня та обсягу таких активів; створення окремого підрозділу роботи з непрацюючими активами; моніторинг ефективності процесу).

За інформацією Національного банку запровадження зазначених вимог спрямоване на створення комплексного процесу управління проблемними активами, контроль за яким має забезпечуватись радою банку.

Окрему увагу в Положенні приділено процесу управління стягнутим майном. Зокрема, від банків вимагається наявність плану продажу такого майна, внутрішньобанківських процедур щодо його утримання, експлуатації, охорони та страхування від втрати/пошкодження.

В Україні запроваджується міжнародний номер банківського рахунку IBAN

З 05.08.2019 р. відповідно до постанов Національного Банку України № 162 від 28 грудня 2018 р. та № 41 від 22 лютого 2019 р. банки відкривають клієнтам нові рахунки у стандарті IBAN.

З 1 листопада 2019 р. застосування IBAN стане обов’язковим для клієнтів усіх банків України під час здійснення переказів коштів як у національній, так і в іноземних валютах, зокрема, під час транскордонних переказів. Тобто, всі перекази з 1 листопада 2019 р. будуть здійснюватися лише з використанням IBAN.

Разом з цим, діючим клієнтам банків не потрібно вчиняти будь-яких дій для зміни номерів рахунків на стандарти IBAN – зміна відбудеться автоматично, не потребує написання заяв чи укладення додаткових угод.