Чи відповідатимуть власники особисто перед кредиторами своїх компаній?

Показовим у цьому напрямку є рішення Касаційного господарського суду ВСУ у справі № 910/15925/18 від 1 липня 2020 року, у якому суд вирішував питання щодо застосування доктрини «проникнення за корпоративну завісу».

В чому полягає суть доктрини?

«Проникнення за корпоративну завісу» (англ. «piercing the corporate vail») – це доктрина, яка розвивається судами англосаксонської системи права протягом більше сотні років. Доктрина почала формуватися після рішення Salomon v Salomon & Co (1897), яким було встановлено, що акціонери компанії не відповідають своїм особистим майном за борги компанії. Водночас не має значення, чи акціонер по суті контролює компанію, отримує усі доходи, та одночасно є її керівником. Майно, права та обов’язки компанії та її акціонера відокремлені один від одного.

Однак суди зіткнулися із ситуаціями, коли підприємці почали використовувати компанії для невиконання своїх особистих зобов’язань. Компанії використовувалися для обходу зобов’язання не рекрутувати працівників з минулого місця роботи (Gilford Motor Co Ltd v Horne) або для приховування особистого майна аби уникнути його відчуження за договором (Jones v Lipman). Усі справи об’єднувало те, що закон формально не порушувався. Проте суди ухвалювали рішення, що компанія була лише фікцією і прикриттям («sham», «façade») для ухилення їх акціонерами від виконання своїх особистих зобов’язань. Таким чином, суди зобов’язували компанії виконувати зобов’язання своїх акціонерів.

Сучасна практика судів Великобританії стосується складніших випадків «проникнення за корпоративну завісу» в групах компаній, зокрема транснаціональних. У таких справах кредитори намагаються притягнути до відповідальності материнські компанії, хоча правовідносини виникали з дочірніми компаніями групи (Adams v Cape Industries Plc).

Доктрина застосовується і в процесуальних аспектах, при визначенні належного позивача у справах про завдання шкоди компанії. За загальним правилом  належим позивачем у таких випадках є компанія через свої органи чи ліквідатора, а не її учасники. Однак є такі винятки, як порушення особистих прав акціонерів компанії, наприклад права на управління (Edwards v Halliwell). У таких випадках акціонери компанії мають право виступати позивачами.

Чому ця доктрина цікава бізнесу?

Застосовувати доктрину «проникнення за корпоративну вуаль» в англосаксонській системі права зазвичай намагаються кредитори. Наприклад, один з кредиторів надав позику компанії, яка в подальшому не виконала свої зобов’язання і не мала активів, за рахунок яких можна було б задовольнити вимоги. В цьому випадку кредитор намагався залучити співвідповідачем інші платоспроможні компанії групи та їх бенефіціарного власника (VTB Capital Plc v Nutritek International Corp & Ors).

Хоча, наприклад, в Великобританії існує практика успішного застосування доктрини «проникнення за корпоративну завісу» (Antonio Gramsci Shipping Corp v Stepanovs), про її однозначність говорити не доводиться. У багатьох значущих справах кредиторам все ж таки не вдавалось переконати суд застосувати доктрину.

Чи працює доктрина в Україні?

Як відомо, за загальним правилом, встановленим Цивільним Кодексом України, учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов’язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов’язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Окрім того, українські суди (наприклад ВСУ у справі № 904/4669/18) вважають, що право на звернення до суду не є абсолютним, а право звернення учасника юридичної особи до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів цієї юридичної особи поза відносинами представництва не передбачене, окрім як щодо позовів про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою. Тобто, українські суди не визнають права учасника представляти інтереси юридичної особи, якщо таке право не надане самою юридичною особою в її установчих документах чи за довіреністю.

В той же час, ВСУ у справі № 910/15925/18 від 1 липня 2020 року торкнувся процесуального аспекту доктрини «проникнення за корпоративну завісу». У цій справі суд першої інстанції за позовом одного з учасників визнав недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ, яким другого учасника було призначено членом наглядової ради. Другий учасник участі у справі не брав і подав апеляційну скаргу, але апеляційний суд провадження закрив, у зв’язку із тим, що юридична особа на час апеляційного провадження вже перебувала в процесі ліквідації, а її учасник не може вважатись належним позивачем.

ВСУ дійшов висновку, що другий учасник ТОВ мав право на апеляційне оскарження рішення по справі, незважаючи на встановлені процесуальні обмеження доступу до суду певних учасників юридичних осіб.

Суд зазначив, що перегляд справи за скаргами таких осіб, як правило, не здійснюється, оскільки у судовій практиці не визнається порушення їх прав та обмежено коло сторін у корпоративних спорах про визнання недійсними рішень загальних зборів юридичних осіб з підстав недотримання вимог закону та/або установчих документів під час їх скликання та проведення лише учасником (учасниками), права яких на участь у загальних зборах було порушено, та юридичною особою і як наслідок – встановлено процесуальні обмеження доступу до суду інших учасників юридичних осіб.

ВСУ стверджує, що такі процесуальні обмеження можуть вважатися законними і такими, що переслідують легітимну мету.

В той же час, «проникнення за корпоративну завісу» може буде виправданим за виключних обставин, зокрема, якщо точно встановлено, що компанія не може звернутися до конвенційних установ через органи, утворені згідно з її статутом, або, у випадку ліквідації, через її ліквідаторів (Agrotexim and Others v. Greece).

Таким чином ВСУ дійшов висновку, що у цій справі існують виключні обставини, беручи до уваги те, що суд апеляційної інстанції не здійснив апеляційний перегляд справи, хоча це прямо передбачено Господарським процесуальним кодексом України , а юридична особа не може самостійно звернутися до суду через відповідні органи.

Перспективи подальшого застосування доктрини для бізнесу в Україні

Хоча зазначене вище рішення ВСУ торкається лише процесуальних аспектів доктрини «проникнення за корпоративну завісу», воно має велике значення для розширення практики застосування доктрини в контексті українського законодавства.

Наразі в Україні відсутня практика щодо можливості «підняття корпоративної завіси» для задоволення кредиторських вимог за рахунок активів власника компанії. За відсутності такої практики, бізнесу, зокрема банкам та кредитним установам, важливо проводити юридичний аудит своїх контрагентів та їх афілійованих осіб, укладати договори з кінцевими бенефіціарним власниками про забезпечення виконання зобов’язань їхніми компаніями.

Визначення обставин, які можуть вважатись виключними для цілей застосування доктрини, створить дієві інструменти застосування цього ефективного механізму кредиторами для захисту їх інтересів від недобросовісних боржників, а також для протидії зловживанню статусом юридичної особи.

Застосування доктрини також може бути виправданим у випадках, коли дивіденди безпідставно не виплачуються, мажоритарний акціонер розпоряджається коштами у власних інтересах, члени органів управління не виконують свої функції належним чином, в результаті чого порушуються права учасників.