Чи залишається суд «судом, встановленим законом», якщо змінилося лише його найменування?

Чи може суддя, який був призначений до «старого» суду, продовжувати вершити правосуддя в «новому» — без будь-яких правових колізій?

Ідентичність через призму назви

Відповідно до Конституції України суд утворюється, реорганізується і ліквідується виключно законом, а суддя призначається на конкретну штатну посаду указом Президента (ст. 126, ст. 125). Однак сьогодні мають місце обставини, коли акт про призначення (переведення) суддів у 103 місцевих загальних судах, що змінили найменування, не відповідає найменуванню юридичної особи, до штату якої зарахований такий суддя. І це породжує відчуття «правової невизначеності», коли акти про призначення суддів (Укази Президента, рішення ВРП) формально не відповідають новим найменування місцевих загальних судів.

Прецедент із минулого як маяк рішення

Понад 20 років тому арбітражні суди перетворилися на господарські. На той час норми прикінцевих та перехідних положень Закону України від 21.06.2001 № 2538-III «Про внесення змін до Закону України «Про арбітражний суд»» чітко визначали:

«Арбітражні суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя набувають статусу місцевих господарських судів і продовжують здійснювати судочинство зі справ, віднесених до їх підсудності Господарським процесуальним кодексом України.

Судді арбітражних судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя здійснюють повноваження суддів місцевого господарського суду до закінчення строку, на який вони обрані чи призначені.

За суддями цих судів зберігаються існуючі до набрання чинності цим Законом умови матеріального та соціально-побутового забезпечення.

Голови та заступники голів арбітражних судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя здійснюють повноваження голів та  заступників голів місцевих господарських судів».

А що ми маємо сьогодні? Прикінцеві положення Закону № 4273-IX залишили суддів місцевих загальних судів просто «в підвішеному» стані: законодавець не дав чіткої відповіді, як узгоджувати нові найменування судів з офіційним актом про призначення (переведення) судді на посаду.

Правова визначеність — запорука довіри

Принцип правової визначеності — основа верховенства права. Конституційний Суд України неодноразово наголошував:

«…юридична визначеність передбачає, що законодавець повинен прагнути чіткості та зрозумілості у викладенні норм права. Кожна особа залежно від обставин повинна мати можливість орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних юридичних наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права (абз. 6 підпункту 3.2. пункту 3 рішення від 23.01.2020 № 1-р/2020)».

Без цього зникає віра в те, що «суд, встановлений законом» — це не просто гарна фраза з Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а дієвий механізм, що гарантує незалежність і безсторонність правосуддя.

Європейські стандарти та практика

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод  чітко визначає «Право на справедливий суд» одним із аспектів якого є право розгляду справи «компетентним судом», «судом, встановленим законом», на що Європейський суд з прав людини неодноразово наголошує в своїх рішеннях.

У § 23 та § 24 рішення Європейського суду з прав людини в справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) від 20.07.2006 вказано таке:

«23. Відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим  законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» (див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76, доповідь Комісії від 12 жовтня 1978 року). У країнах з кодифікованим правом організація судової  системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства (див.  рішення у справі «Коем та інші проти  Бельгії» (Coeme and Others v. Belgium), №№ 32492/96, 32547/96, 32548/96, 33209/96 та 33210/96, п. 98, ECHR 2000-VII).

24. Суд повторює, що, як було раніше визначено, фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні в справі «Занд проти Австрії», що згадувалось раніше, Комісія висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 передбачає  «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». 

З огляду на зазначене, суд має завжди бути «встановленим законом», а це формулювання засвідчує принцип верховенства права, притаманний усій системі Конвенції та її протоколів.

Вислів «встановлений законом» стосується не лише законності самого існування суду, а й складу суддів при розгляді кожної справи.

Тобто термін «закон», про який йдеться в цьому положенні, стосується, таким чином, не лише законодавства щодо створення й компетенції судових органів, а й будь-якого іншого положення національного права, невиконання якого робить неправомірною участь одного або кількох суддів у розгляді справи.

Що ж робити далі?

Безумовно, що зміна найменування місцевих загальних судів є важливою як для української історичної пам’яті, так і для національної державності, та й зрештою є частиною комплексного процесу декомунізації та утвердження української національної ідентичності в публічному просторі.

Тому, підтримуючи ідею перейменування місцевих загальних судів, які мають радянські чи російські назви, водночас очевидним є те, що потрібно вносити зміни до розділу ІІ Прикінцевих положень Закону № 4273-IX із чіткими нормами:

– судді, які здійснюють правосуддя в місцевих загальних судах, до який вони призначені (переведені) здійснюють повноваження суддів перейменованих місцевих загальних судів до закінчення строку, на який вони були призначені (переведені);

– голови та заступники голів місцевих загальних судів, здійснюють повноваження голів та заступників голів перейменованих місцевих загальних судів до закінчення строку, на який їх було обрано”.

Лише так «суд» із новим найменуванням не втрачатиме статусу «встановленого законом» і збереже довіру громадян. Бо в часи великих випробувань, коли держава захищає свою землю та цінності, необхідна не тільки декомунізація назв, а й глибока гарантія стабільності й передбачуваності в кожному юридичному акті.

Авторка: 

Тетяна Опанасюк, адвокатка судової практики GOLAW