Гарантії правосуддя під час касаційного оскарження

З моменту набуття чинності Законом у касаційній скарзі необхідно вказувати конкретну підставу, на якій подається така скарга. Зокрема, зазначити постанову Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні; або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду; або зазначити про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Сьогодні, коли минуло вже півроку від початку застосування нових процесуальних норм, сформувалася певна практика, що дає змогу зробити попередні висновки про зміст, мету та особливості застосування «касаційних фільтрів».

Право на оскарження

У світлі окреслених процесуальних змін виникали і продовжують виникати цілком обґрунтовані побоювання щодо того, чи не призводять такі нововведення до обмеження права особи на оскарження судового рішення в суді касаційної інстанції?

Право особи на оскарження судового рішення є однією із складових права на справедливий суд, що гарантується статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція) та Конституцією України.

Так, у рішенні від 8 квітня 2015 року № 3-рп/2015 Конституційний Суд України висловив позицію, що право на касаційний перегляд рішення є однією з конституційних гарантій реалізації інших прав і свобод, захисту їх від порушень і протиправних посягань, у тому числі від помилкових і неправосудних судових рішень.

На важливості гарантування особі права на оскарження судового рішення неодноразово наголошував і Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ).

Як зазначено у рішенні від 4 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції», стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів якого є доступ до суду… Щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права.

Втім, стаття 129 Конституції України допускає можливість обмеження права особи на касаційне оскарження рішення суду.

ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду. Такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (рішення у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» від 28 травня 1985 року, рішення у справі «Кромбах проти Франції» від 13 лютого 2001 року).

За правовою позицією Конституційного Суду України обмеження прав і свобод людини і громадянина є допустимим винятково за умови, що таке обмеження є домірним (пропорційним) та суспільно необхідним (рішення від 19 жовтня 2009 року № 26-рп/2009).

Таким чином, згідно з Конституцією України допускається можливість обмеження права на апеляційне та касаційне оскарження рішення суду, однак воно не може бути свавільним та несправедливим. Таке обмеження має встановлюватися винятково Конституцією та законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленим суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційним та обґрунтованим. У разі обмеження права на оскарження судових рішень законодавець зобов’язаний запровадити таке правове регулювання, яке надасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію права на судовий захист і не порушувати сутнісний зміст такого права (рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 2015 року № 3-рп/2015).

Підстави касаційного оскарження

Як зазначалось вище, згідно з новими положеннями процесуального законодавства, оскарження судового рішення в суді касаційної інстанції стало можливим лише у виняткових випадках, встановлених законом.

На практиці, детально проаналізувавши Єдиний державний реєстр судових рішень, можна стверджувати, що, як правило, відмовляючи у відкритті провадження у справі, суди посилаються на відсутність визначених законодавством підстав для касаційного оскарження. При цьому суди звертають увагу сторін на те, що суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тобто керується у своїх рішеннях вимогами процесуального законодавства, що повністю відповідають міжнародним стандартам і рекомендаціям.

Суд касаційної інстанції повинен перевірити саме правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі вже встановлених ними обставин справи. При цьому він не має права встановлювати нові обставини, збирати чи приймати до розгляду нові або додатково перевіряти вже подані докази.

Варто зазначити, що визначені процесуальними кодексами підстави касаційного оскарження містять оціночні терміни, наприклад, «застосування норми права у подібних правовідносинах». Отже, критерії касаційного оскарження судових рішень не є чіткими та однозначними. При цьому вирішення питання про відкриття касаційного провадження залишається на розсуд суду.

Саме тому важливе значення при застосуванні «касаційних фільтрів» має підхід суду, який вивчає касаційну скаргу та приймає рішення щодо відкриття або ж відмови у відкритті касаційного провадження, а саме — відсутність надмірного формалізму та оцінка доводів особи, яка звертається з касаційною скаргою, через призму принципу верховенства права.

Обмеження можливості

Крім того, важливою є професійна робота правників щодо належного обґрунтування касаційної скарги. Для цього потрібно детально опрацювати правові висновки Верховного Суду та встановити, чи висловлював раніше суд касаційної інстанції позицію щодо врегулювання подібних правовідносин. При цьому необхідно також переконатися, що при врегулюванні подібних відносин Верховний Суд не відступав від висловленої раніше позиції.

Отже, процесуальні нововведення, безперечно, додали роботи юристам, адже якісний пошук та аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень на предмет висновків Верховного Суду потребує досить великої кількості часу.

Необхідно пам’ятати, що введення нових «касаційних фільтрів» було спрямоване в першу на чергу на розвантаження діяльності Верховного Суду. По суті, було сформовано законодавчу базу для обмеження можливості перегляду у касаційному порядку справ, якщо Верховний Суд уже висловив свою правову позицію щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Очевидно, що однією з цілей законодавця при встановлені нових критеріїв касаційного оскарження було забезпечення можливостей для максимальної концентрації Верховного Суду на розв’язанні саме правових проблем при перегляді судових рішень.

Тож перш ніж трактувати дії касаційного суду як обмеження доступу до правосуддя, учасники касаційного провадження мають насамперед врахувати мету введення «касаційних фільтрів», а також повноваження суду касаційної інстанції, які є обмеженими в силу закону та зводяться винятково до вирішення питань права, а не факту.

Стаття була розміщена у виданні «Український юрист»