Кіберспорт – нова ніша ІТ сектору України

Беззаперечно, визнання правого статусу електронного спорту в Україні це значима подія[1], яку не можливо недооцінювати, але виникає питання що далі? Чи достатньо цього для розвитку індустрії?

Ми маємо офіційне визнання кіберспорту як спортивної дисципліни на рівні з футболом чи боксом, але в той же час у цій сфері відсутнє будь-яке інше спеціальне регулювання, а тому більшість питань регулюються загальними нормами національного законодавства, яке в певній мірі є застарілим та нерелевантним щодо кіберспорту.

Відносини гравця і команди

Саме положення Кодексу законів про працю 1971 р. є однією з основних причин непривабливості української юрисдикції для іноземних команд та гравців.

Як правило, контракти гравців топ-рівня, передбачають non-compete clause, відповідно до котрого гравець не може покинути команду на користь конкурента під час дії контракту, або певний період після його закінчення. В Україні такі положення зазвичай не працюють, оскільки законодавство і судова практика стоять на боці працівника, адже «умови договорів про працю, які погіршують становище працівників, є недійсними».

Також, гравець зазвичай укладає так званий Endorsement Contract, за яким він повинен не лише виконувати свої першочергові професійні обов’язки у грі, а й стати брендом команди, яку представляє. Це, в свою чергу, включає обов’язкові автограф-сесії, використання лише певної рекламної продукції під час прямих ефірів (одягу, напоїв, комп’ютерного обладнання і т.д.), обмеження висловлювань у соціальних мережах, тощо. Деякі контракти можуть навіть передбачати вимоги до зовнішнього вигляду гравця, наприклад, схуднення протягом певного періоду. В Україні такий вид договорів законодавством прямо не врегульовано, однак і укладення не є забороненим. У той же час, сторони повинні усвідомлювати, що окремі положення такого контракту можуть бути визнані судом недійсними, зокрема у частині права на працю, права на свободу слова та захисту честі, гідності та ділової репутації.

Окрім цього, при звільненні з ініціативи роботодавця, у силу специфіки роботи, критерії невідповідності гравця займаній посаді є дуже розмитими.

Враховуючи, що кіберспорт віднесено до визнаних видів спорту, проблемні трудові питання можна було б вирішити врегулювавши проблемні питання спортивного права в цілому, такі як, наприклад, трансфер гравців, штрафні санкції за порушення трудових контрактів, умови про конфіденційність та неконкуренцію, можливість укладення смарт контрактів, тощо.

Візові питання

В деяких країнах кіберспортсменам надано статус професійних спортсменів, в першу чергу для того, щоб іноземні гравці мали можливість без перешкод в’їжджати в країну за спеціальною візою. Зрівняння кіберспортсменів із традиційними спортсмена в Україні також має полегшити роботу як організаторам турнірів, так і їх учасникам. В той же час, залишається відкритим питання щодо інших членів команд, тобто тренерів або супроводжуючих спеціалістів. Було б доцільно включити їх також до категорії діячів у сфері спорту.

Комплаєнс у кіберспорті

У 2015 році один з гравців команди Cloud9 з дисципліни Counter-Strike визнав, що він та його партнери на одному із великих турнірів використовували речовину Аддералл, яка містить сполуки амфетаміну, для підвищення реакції та концентрації. Через те, що правила турніру не передбачали заборону вживати такі речовини, ніхто не був притягнутий до відповідальності, а Всесвітнє антидопінгове агентство (WADA) вказало, що позаяк кіберспорт не включено до програми Олімпійських ігор, предмет розгляду знаходиться поза межами його юрисдикції. У 2016 році цей випадок підштовхнув до створення першої Антидопінгової політики у кіберспорті Комісією доброчесності електронного спорту (ESIC). ESIC вправі прийняти рішення про відсторонення команди чи окремого гравця від змагань, які проводяться під егідою оператора-члена, якщо останній виявить відповідне порушення. Для застосування цих правил оператори кіберзмагань повинні стати повноправними членами ESIC та сплатити відповідний внесок. Сьогодні більшість великих операторів, серед яких є і українські, приєдналися до ESIC та відповідальні за дотримання правил комісії. Попри це, частота проходження тестів є довільною та несистемною, а участь у онлайн турнірах взагалі унеможливлює здійснення належного контролю.

Окрім Антидопінгового кодексу, ESIC розробила Кодекс поведінки, Етичний кодекс та Антикорупційний кодекс, за порушення яких атлета можуть  відсторонити навіть пожиттєво. Не зважаючи на це, в ЗМІ продовжують з’являтись випадки скандальних договірних матчів та підкупу гравців на масштабних турнірах.

Очевидно, що причиною цьому є відсутність належних умов комплаєнсу в цій сфері. Також, відкритим залишається питання (особливо для України) відповідальності гравців, якщо оператор турніру все-таки не є членом ESIC та не слідує його правилам. Для таких операторів доцільно було б, щоб питання комплаєнсу кіберспортивних турнірів врегулювала Федерація кіберспорту України, після того як вона набуде статусу національної.

Чи сприятиме Дія City розвитку індустрії?

Не варто забувати, що кіберспорт – це не тільки гравці та змагання між ними. Насправді ця індустрія значно більша і охоплює спільну роботу ІТ компаній, які розробляють комп’ютерні ігри, програмне забезпечення для проведення та трансляції турнірів, софту для перевірки та захисту персональних даних команд, беттінгових компаній, організаторів турнірів та медіа ресурсів, які їх транслюють, спонсорів, тощо.

Як відомо, Дія City має стати віртуальною вільною економічною зоною зі спеціальним податковим, фінансовим і правовим режимом, яка покликана підтримати інноваційні та високотехнологічні компанії в Україні. Серед задекларованих сфер, які вона охопить є і кіберспорт, анімація, графіка, аудіо, маркетинг, тощо[2].

Наразі пропозиції Уряду та проекти законів, які покликані врегулювати український «ІТ рай», багато в чому не відповідають інтересам та очікуванням сектору. В той же час, загалом представники бізнесу згодні, що правильний підхід держави в стимулюванні сектору дійсно сприятиме його розвитку. Зокрема, для кіберспортивної індустрії переваги Дія City можуть бути пов’язані зі зменшенням податкового навантаження з податку на прибуток та оподаткування заробітних плат працівників, звільнення від оподаткування продажу часток в стартапах та введення нової гнучкої форми зайнятості – GIG-контрактів.

Які ще пільги потрібні індустрії?

Очевидно, що на етапі розвитку індустрія кіберспорту в Україні потребує додаткових стимулів зі сторони держави. Ними можуть бути податкові пільги на ввезення обладнання (камер, освітлення, моніторів, комп’ютерної техніки, тощо), спрощений процес отримання в оренду локацій, що перебувають у державній  або комунальній власності.

У 2016 році Франція прийняла Digital Republic Bill, який визначив статус кіберспортсменів та встановив для них деякі податкові пільги, відділив кіберспорт від лотерейного бізнесу, та встановив податкові субсидії учасникам ринку кіберспорту на рівні з субсидіями для суб’єктів кіноіндустрії.

Українське законодавство також передбачає податкові стимули для суб’єктів кіноіндустрії, зокрема до 1 січня 2023 року звільняються від оподаткування ПДВ операції з постачання національних фільмів, а також з постачання робіт та послуг з їх виробництва, а Законом «Про державну підтримку кінематографії в Україні» передбачаються окремі спеціальні субсидії. Таким чином Україна могла б перейняти позитивний досвід Франції і прирівняти постачання послуг з трансляції змагань, що проводяться на території України, та розробки відеоігор до продукції кіноіндустрії зі встановленням відповідних пільг та субсидій.

Наостанок

Розвиток електронного спорту в Україні цікавий не тільки бізнесу та гравцям, але і державі. Для держави він може принести додаткові надходження до бюджетів усіх рівнів, створити нові робочі місця, підвищити туристичну привабливість країни та глобально дати стимул міжнародному бізнесу розглянути Україну як перспективну країну для своїх інвестицій. Деякі фахівці оцінюють, що економічний ефект від проведення великих міжнародних турнірів для держави і окремих міст буде схожим з ефектом від проведення, наприклад, євробачення, і з цим важко не погодитись.

Немає сумнівів, що наша країна має величезний потенціал стати топ юрисдикцією на ринку електронного спорту, але для підвищення її привабливості як для гравців, так і для бізнесу та іноземних інвесторів, зусиллями учасників ринку та законодавця необхідно удосконалити законодавство та передбачити певні пільги для кіберспортивної індустрії.

Тарас Литовченко – Радник GOLAW, адвокат