Механізми захисту прав інвесторів в Україні

Норми Закону України «Про режим іноземного інвестування» передбачають, що Україна гарантує захист іноземних інвестицій. При цьому, згідно з даними Конференції ООН з торгівлі і розвитку (UNCTAD), Україна знаходиться в числі лідерів держав-відповідачів в міжнародних інвестиційних арбітражах.

Пропонуємо розглянути, яким чином інвестор може захистити свої порушені права і наскільки такі механізми ефективні.

Національні суди

Захист прав інвесторів асоціюється переважно з арбітражним розглядом. Однак міжнародний арбітраж є альтернативним вирішенням спорів, в тому числі інвестиційних.

Згідно з українським законодавством, а також двосторонніми інвестиційними угодами (BIT – bilateral investment treaty), інвестор має право звернення до національних судів України з метою захисту своїх порушених прав. Таке право, зокрема, передбачено BIT, укладеними між Україною та Аргентиною, Грецією, Індією, Португалією, США тощо.

Відзначимо, що інвестор може звернутися до українських судів з позовом як до держави, в особі суб’єктів владних повноважень, так і до осіб приватного права.

Однак практика показує, що у інвесторів низький рівень довіри до національних судів. Так, відповідно до Індексу інвестиційної привабливості за перше півріччя 2021 року, підготованого Європейською бізнес асоціацією (EBA), 90% опитаних інвесторів вважають судову систему в Україні слабкою. Особливо знижується рівень довіри в тому випадку, коли стороною у спорі в національному суді виступає держава. Саме тому багато інвесторів надають перевагу такому виду вирішення спорів як арбітраж.

Доарбітражне і мирне врегулювання

У разі порушення державою прав інвестора, останній має право звернутися до арбітражу для вирішення спірної ситуації. Як правило, BIT, підписані Україною, зобов’язують інвестора пройти процедуру доарбітражного врегулювання спорів шляхом направлення державі в особі Міністерства юстиції України письмової інвестиційної претензії (повідомлення про намір почати арбітражний розгляд). Вимоги до таких претензій варіюються в залежності від BIT, згідно з яким направляється документ, при цьому подача такого документа не вимагає оплати.

З одного боку, інвестиційна претензія – це, частіше за все, обов’язкова умова для ініціювання арбітражного розгляду, з іншого боку – можливість почати переговори з державою і шанс на мирне врегулювання спору.

Найчастіше період розгляду інвестиційної претензії становить 3-6 місяців. Передбачається, що за цей час сторони можуть досягти компромісу і не довести спір до арбітражу. Однак держави неохоче укладають мирові угоди на даному етапі. Це обумовлено тим, що інвестиційний арбітраж – дороге «задоволення» і не у всіх інвесторів є достатньо коштів на фінансування такого процесу. Ще одним аргументом для держави є статистика, згідно з якою більшість інвестиційних спорів в арбітражі вирішуються на користь держави.

З урахуванням сказаного, держава може собі дозволити не погодитися з вимогами, викладеними в інвестиційній претензії в надії, що інвестори в подальшому не будуть звертатися до арбітражу і нести значні витрати, пов’язані з арбітражним розглядом.

Слід зазначити, що в України є позитивний досвід розгляду інвестиційних претензій, які закінчилися мирним врегулюванням спору. Так, наприклад, 25 січня 2017 року КМУ затвердив Мирову угоду між Україною і компанією «Ґілеад Сайенсіз, Інк». У даній ситуації порушення прав інвестора було обумовлено незаконними діями МОЗ України, яке зареєструвало препарат, що містить унікальну діючу речовину. При цьому в інвестора були ексклюзивні права на поставку протягом п’яти років в Україну препаратів, що містять такий компонент.

Також цікавим прикладом мирного врегулювання спору стала угода між Україною та компаніями Філіп Морріс, затверджена КМУ 5 грудня 2018 року. Так, Філіп Морріс були не згодні з податковими повідомленнями-рішеннями, якими було визначено грошові зобов’язання на загальну суму 635,3 млн гривень. Компанія розцінила такі дії ДФС як тиск. Слід зазначити, що на момент підписання угоди вже велися судові спори щодо оскарження податкових повідомлень-рішень. Однак незабаром, після підписання мирової угоди, провадження у судовій справі було закрито.

Арбітражний розгляд

Початок міжнародного інвестиційного арбітражу було покладено 18 березня 1965 року, дати підписання Конвенції про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами, більш відомої як Вашингтонська конвенція. Саме цією Конвенцією було засновано Міжнародний центр по врегулюванню інвестиційних спорів (ICSID).

Україна стала учасницею Вашингтонської конвенції у 2000 році. До слова, наша країна також є учасницею Договору до Енергетичної хартії з 1998 року, а також безлічі BIT.

Що стосується самого арбітражного розгляду, то BIT, як правило, передбачає кілька опцій для позивача. Так, переважна більшість українських BIT відправляють позивачів в ICSID або в арбітраж ad hoc, відповідно до Арбітражного регламенту ЮНСІТРАЛ. Про це свідчать BIT, укладені між Україною та Іспанією, Сербією, США, Фінляндією тощо. BIT між Україною і Російською Федерацією дозволяє розгляд суперечок в Арбітражному інституті Торгової палати в Стокгольмі (SCC).

Варто відзначити, що арбітражний розгляд інвестиційного спору – процедура дорога і часом дуже тривала. При цьому Україна знаходиться в числі держав-лідерів, проти яких ініціюють арбітражні спори. З останніх гучних справ – арбітражний спір, ініційований ПАТ «Мотор Січ», який розглядається судом ad hoc.

Висновок

Таким чином, механізми захисту прав інвесторів в Україні відповідають міжнародній практиці. Вибір конкретного механізму захисту своїх прав залежить від обставин спору, фінансових можливостей та залишається на особистий розсуд інвестора.