Новий порядок банкрутства в Україні: на захисті кредиторів

Кодекс України з процедур банкрутства набрав чинності 21 квітня 2019 року. Тут варто зауважити, що позитивним моментом стало неприйняття парламентарями проекту закону № 2131-1 від 16 вересня 2019 року про відстрочку введення зазначеного кодексу, і з 21 жовтня 2019 року ми маємо нові правила й порядок відновлення платоспроможності та банкрутства. В свою чергу, від Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” залишаться тільки “спогади” під час санації, у відповідності до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу.

Кодекс, який майже всі спеціалісти галузі називають “прокредиторським”, передбачає цілий ряд позитивних змін, націлених, у першу чергу, на захист прав кредиторів та на покращення кредитного клімату в країні. На сьогоднішній день, в Україні кредитори часто вимушені стикатися з неплатоспроможністю боржників, і, як наслідок, необхідністю ініціювати процедуру банкрутства. Статистика процедур банкрутства, за рахунок своєї довгостроковості (а це, в середньому, близько чотирьох років), значним чином впливає на показники нашої країни в рейтингу Doing Business та, відповідно, на внутрішню й зовнішню інвестиційну привабливість.

Запровадження нових правил має на меті прискорення судових проваджень у справах про банкрутство, підвищення їх ефективності, імплементацію нових захисних механізмів для бізнесу, і, як результат, залучення іноземних інвестицій в економіку країни.

Нові правила ініціювання процедури банкрутства

По-перше, зараз у Кодексі відсутні обмеження щодо суми боргу, необхідної для подання вказаної заяви. Кредитору тепер не потрібно дочікуватися збільшення суми боргу до мільйона гривень та тримісячного прострочення, якщо наявні обґрунтовані ризики неплатоспроможності боржника.

До мінімуму було зведено підстави для порушення судом справи про банкрутство. Раніше необхідно було мати докази безспірності вимог у виді рішення суду про стягнення боргу, що набрало законної сили та відкрите виконавче провадження. За новим кодексом кредитор може одразу ініціювати відкриття провадження у справі про банкрутство боржника, якщо останній не виконує свої грошові зобов’язання у встановлений строк, що, в свою чергу, може запобігти виводу активів недобросовісними боржниками та іншим можливим ризикам. Звичайно, тепер існує більше ризиків по створенню штучних проваджень у справах про банкрутство, що покладе більше відповідальності на судів, з якої, сподіваємося, вони впораються, а провадження щодо великих підприємств за тисячу гривень боргу не створюватимуться.

Частина 2 статі 11 Закону встановлювала, що до заяви про порушення справи про банкрутство додаються, окрім іншого, докази того, що сума безспірних вимог кредитора (кредиторів) сукупно становить не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, якщо інше не передбачено цим Законом, рішення суду про задоволення вимог кредитора, що набрало законної сили та відповідна постанова державного виконавця або приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження з виконання вимог кредитора.

Варто відмітити, що наразі, частина 2 статті 34 Кодексу встановлює, що для подання заяви про відкриття процедури банкрутства необхідно авансувати арбітражному керуючому його винагороду в розмірі трьох мінімальних заробітних плат.

Нововведення в процедурах банкрутства

Що стосується нововведень в процедурах банкрутства, для початку варто відмітити незначне зменшення строків підготовки, а також значне обмеження строку процедури ліквідації боржника, яка тепер не може перевищувати один рік.

До сьогоднішнього дня частина 2 статті 12 Закону визначала, що підготовче засідання суду проводиться не пізніше чотирнадцятого дня з дня винесення ухвали про прийняття заяви про порушення справи про банкрутство, а за наявності поважних причин (здійснення сплати грошових зобов’язань кредиторам тощо) – не пізніше тридцятого дня.

Підготовче засідання суду наразі, як це встановлено частиною 2 статті 35 Кодексу, проводиться не пізніше 14 днів з дня постановлення ухвали про прийняття заяви про відкриття провадження у справі, а за наявності поважних причин (здійснення сплати грошових зобов’язань кредиторам тощо) – не пізніше 20 дні.

Абзац 2 частини 1 статті 54 Кодексу, надає право суду визначати строк, протягом якого ліквідатор зобов’язаний здійснити ліквідацію боржника. Цей строк не може перевищувати 12 місяців.

Процедуру санації, на відміну від Закону, наразі взагалі не обмежили строком. На нашу думку, це оправдана зміна законодавства, оскільки до цього часу застосувати процедуру санації, обмежену максимально одним роком, до підприємств з довготривалим циклом виробництва або до сільськогосподарських підприємств було майже не можливо.

Сама процедура санації, у відповідності до частини 1 статті 50 Кодексу, може початися тільки після затвердження судом схваленого у встановлений порядок всіма запровадженими класами конкурсних кредиторів плану санації. Це, на відміну від старого Закону, а саме статті 29, якою надавався тримісячний строк на схвалення комітетом кредиторів та подачу до суду арбітражним управляючим плану санації, є, на нашу думку, правильним нововведенням, адже дозволить пришвидшити та зробити запуск санації більш продуктивним.

Крім того, кодексом збільшено повноваження суду в процедурі банкрутства. Тепер суд, у провадженні якого знаходиться справа про банкрутство, розглядає всі майнові спори, стороною в яких є боржник, а також усі спори щодо майна боржника.

Частина 2 статті 7 Кодексу регламентує, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Зробивши порівняльний аналіз статті 22 Закону та статті 44 Кодексу, можна сміливо прийти до висновку, що при введенні процедури розпорядження майном, значно звужені права керівництва боржника: багато із раніше дозволеного тепер заборонено, а всі інші дії вони мають узгоджувати із арбітражним керуючим.

Було також звужено перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені в касаційному порядку. Це нововведення, на мою думку, повинно сприяти прискоренню судового розгляду справ про банкрутство, оскільки у недобросовісних боржників буде відсутній такий інструмент затягування процесу, як можливість необґрунтованого касаційного оскарження тих чи інших судових рішень апеляції.

Раніше, частина 3 статті 8 Закону, визначала, що у касаційному порядку можуть бути оскаржені постанови апеляційного господарського суду, прийняті за результатами перегляду таких судових рішень: ухвали про порушення справи про банкрутство, ухвали про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника, ухвали за результатами розгляду грошових вимог кредиторів, ухвали про звільнення (усунення, припинення повноважень) арбітражного керуючого, ухвали про перехід до наступної судової процедури, ухвали про затвердження плану санації, ухвали про закриття провадження у справі про банкрутство, а також постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

Кодекс же, в свою чергу, довірився апеляційні інстанції, та в частині 3 статті 9, встановив що у касаційному порядку не підлягають оскарженню постанови апеляційного господарського суду, прийняті за результатами перегляду судових рішень, крім: ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство, ухвали за результатами розгляду грошових вимог кредиторів, ухвали про закриття провадження у справі про банкрутство, а також постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

До субсидіарної (додаткової) відповідальності осіб, винних у банкрутстві боржника, а саме бенефіціарних власників боржника, тепер додана солідарна (сумісна) відповідальність керівництва боржника за незадоволення вимог кредиторів, яка ініціюється в разі невчасно поданої заяви про відкриття провадження у справі про банкротство з моменту виникнення загрози неплатоспроможності, як це прописано у частині 6 статті 34 Кодексу.

Усі кредитори, а не тільки конкурсні, тепер мають право оскаржувати договори, укладені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство чи укладені боржником протягом трьох років перед відкриттям провадження у справі про банкрутство, якщо такі нанесли збитки боржнику чи кредиторам. Раніше цей строк був обмежений одним роком.

Частина 1 статі 20 Закону, встановлювала, що правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора.

Кодекс, частиною 1 статті 42, порадував кредиторів, ти що правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам.

Кредитори понад усе

Варто зазначити, що Кодекс тепер не містить поняття “позаконкурсний кредитор шостої черги”, сам строк для подання заяви кредитором, після публікації про відкриття провадження, вже не є граничним. Зауважмо, що у випадку коли кредитор не встиг податися у встановлений законом строк, залишиться без права голосу на зборах кредиторів.

Раніше Закон, у частині 4 статті 23 регламентував, що особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними кредиторами, а їх вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі.

Зараз частина 4 статті 45 Кодексу визначає, що для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов’язковими так само, як вони є обов’язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом. Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів».

Також Кодекс чітко регламентує умови повноважності перших зборів кредиторів. Раніше дане питання було не регламентоване належним чином, що, свою чергу, породжувало зловживання пов’язаними з боржником кредиторами.

Частина 2 стаття 48 Кодексу встановлює, що перші збори кредиторів вважаються повноважними, якщо на них присутні кредитори, які мають не менше ніж дві третини голосів. Якщо перші збори не відбулися через відсутність кредиторів із необхідною кількістю голосів, протягом двох тижнів проводяться повторні перші збори, які вважаються повноважними у разі присутності на них кредиторів, що мають більше половини голосів. Якщо ж і ці збори не відбулися через відсутність кредиторів із необхідною кількістю голосів, протягом двох тижнів проводяться наступні перші збори, які вважаються повноважними у разі присутності на них кредиторів, що мають більше чверті голосів.

Кодекс, на відміну від Закону, у тому випадку коли арбітражний керуючий не скликає збори, надає право комітету кредиторів чи іншим кредиторам самостійно скликати збори кредиторів ініційованих ними. Відмінним також є право зборів кредиторів визначити інше місце проведення ніж місцезнаходження боржника, іншими словами після перших зборів, кредитори можуть вибрати більш зручне місце, що фактично було на практиці, але на регламентувалось Законом.

Абзац 2 та 3 частини 3 статті 26 Закону визначав, що збори кредиторів на вимогу комітету кредиторів або окремих кредиторів скликаються арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) та проводяться протягом двох тижнів з дня надходження письмової вимоги про їх скликання. Збори кредиторів проводяться за місцезнаходженням боржника.

У статті 48 Кодексу же добавлено абзац, якій визначає, що у разі якщо арбітражний керуючий не скликає збори кредиторів, комітет кредиторів чи інші кредитори, які ініціюють скликання зборів кредиторів, мають право скликати збори кредиторів самостійно. Також добавлено речення, що збори кредиторів мають право визначити інше місце проведення зборів.

Додатково порівнявши зазначену вище статтю 26 Закону та статтю 48 Кодексу, можна прийти висновку, що ключові повноваження від комітету кредиторів передано до зборів кредиторів. Наприклад, звернення до суду з клопотанням про введення наступної процедури у справі про банкрутство є виключним правом зборів, а комітет може пропонувати суду тільки про пропозиції щодо продовження строку відповідних процедур. Також запроваджена автоматизація включення всіх кредиторів до комітету, у разі якщо їх кількість не перевищує сім осіб.

Кодекс обмежує строки мораторію для кредиторів із забезпеченими вимогами, вони автоматично припиняються після спливу піврічного строку з моменту введення процедури розпорядження майном.

А саме, Кодекс, у частині 8 статті 41, визначає, що дія мораторію припиняється з дня закриття провадження у справі про банкрутство. Щодо задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, дія мораторію припиняється автоматично після спливу 170 календарних днів з дня введення процедури розпорядження майном, якщо господарським судом протягом цього часу не було винесено постанову про визнання боржника банкрутом або ухвалу про введення процедури санації».

При відновленні платоспроможності фізичних осіб, частина 1 стаття 121 Кодексу, в свою чергу, вводить мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на 120 днів, з моменту відкриття провадження у справі про неплатоспроможність. Ухвала про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій стосовно боржника.

Також, забезпечений кредитор може ініціювати зняття мораторію при введенні санації боржника, може повністю або частково відмовитись від забезпечення. Такі кредитори, у відповідності до пункту 2 стаття 45 Кодексу, розглядаються як забезпечені лише в частині вартості предмета застави.

Продаж майна по-новому

Кодекс позбавив арбітражних керуючих від непотрібного рудименту – первинного обов’язкового продажу цілісного майнового комплексу: тепер продаж відбувається тільки за згодою кредиторів на аукціоні через електронну систему торгів.

Закон, що втратив чинність, а саме частина 1 статті 44, встановлювала, що після проведення інвентаризації та оцінки майна ліквідатор здійснює продаж майна банкрута такими способами: проведення аукціону; продаж безпосередньо юридичній або фізичній особі.

Частина 1 статті 63 Кодексу, же регламентує, що після проведення інвентаризації та отримання згоди на продаж майна ліквідатор здійснює продаж майна банкрута на аукціоні.

Пункт 5 частини 8 статті 48 Кодексу, в свою чергу, відносить до компетенції комітету кредиторів прийняття рішення про надання згоди на продаж майна боржника та погодження умов продажу майна боржника у процедурі санації, відповідно до плану санації або у процедурі ліквідації банкрута. Виключення – майно, що є предметом забезпечення: в такому випадку право вирішувати передано відповідному забезпеченому кредитору.

Встановлення ціни продажу відбувається за згодою арбітражний керуючого з кредиторами: чіткий порядок продажу майна на аукціоні забезпечить прозорість процедури й знизить корупційні ризики. Також, з метою задоволення вимог якомога більшої кількості кредиторів, встановлені чіткі правила зниження ціни при повторних аукціонах і тільки за згодою забезпеченого кредитора або комітету кредиторів. Таке нововведення допоможе запобігти маніпуляцій при проведенні аукціону, коли пов’язані з боржником особи можуть викупити майно за мінімальною ціною.

У випадку неможливості продати майно на аукціоні, забезпечений кредитор, як це встановлено статтею 81 Кодексу, може стати покупцем, про що він має скласти заяву до арбітражного керуючого.

Встановлено також справедливий порядок задоволення вимог кредиторів. У разі продажу заставного майна в рамках провадження у справі про банкрутство, гроші від такого продажу направляються на погашення вимог забезпечених кредиторів незалежно від порядку задоволення вимог кредиторів.

Детальніше про продаж майна на аукціоні можна дізнатися в Порядку організації та проведення аукціонів з продажу майна боржників у справах про банкрутство (неплатоспроможність), затвердженому Постановою Кабінету міністрів України від 2 жовтня 2019 року № 865.

Нова опція – банкрутство фізичних осіб

Абсолютно новими положеннями Кодексу є введення такого інституту, як банкрутство фізичної особи за боргами, не пов’язаними з підприємницькою діяльністю. Цікавим є те, що ініціатором банкрутства може виступати тільки сама фізична особа – боржник. У кредитора немає можливості звертатися з заявою про визнання фізичної особи банкрутом.

Частина 1 статті 115 Кодексу визначає, що Провадження у справі про неплатоспроможність боржника – фізичної особи або фізичної особи – підприємця може бути відкрито лише за заявою боржника.

До цього часу, стаття 90 Закону, надавала також кредиторам право подати заяву про порушення справи про банкрутство фізичної особи – підприємця.

Незважаючи на позитивні аспекти даного інструменту відновлення платоспроможності, перед тим, як звертатися із заявою про банкрутство, фізичній особі необхідно враховувати положення статті 135 Кодексу, щодо неможливісті повторної процедури банкрутства протягом п’яти років, необхідності письмового повідомлення кредиторів про факт банкрутства протягом наступних п’яти років і втрату бездоганної ділової репутації в протягом наступних трьох років.

Висновки

Кодекс не передбачає перехідних положень, окрім, як вже зазначалось вище, процедури санації, і з дня його введення його в дію, подальший розгляд справ про банкрутство повинен здійснюватися відповідно до вимог цього Кодексу, незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство.

Нажаль, наразі існує багато протиріч та невизначеностей Кодексу, таких як відсутність інституту мирової угоди хоча б у перехідних положеннях, що може негативно вплинути на перегляд старих справ, де вона застосовувалась; можливість відкриття процедури банкрутства щодо майже всіх юридичних осіб, будь то бюджетні установи, політичні партії та інші громадські організації; невизначеність з провадженнями про банкрутство фізичних осіб-підприємців порушених за заявою кредиторів; право безпідставного та без компенсаційного відсторонення кредиторами арбітражного керуючого; призначенням арбітражних керуючих до початку функціонування ЄСІТС; неоднозначність визначення погашених вимог кредиторів; прирівнювання арбітражних керуючих до службових осіб боржника та інше. Але, сподіваємося, законодавець не забариться відкоригувати дані питання.

Загалом, нововведення повинні забезпечити належний рівень захищеності прав як кредиторів, так і боржників, однак тільки практика покаже, як саме ці зміни вплинуть на процедури банкрутства.