Реформа в органах прокуратури: судові наслідки

Як наслідок, більше 1000 звільнених працівників Генеральної прокуратури України та регіональних прокуратур звернулися із позовами до своїх колишніх роботодавців з вимогами про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. На сьогоднішній день проходить третя хвиля атестації прокурорів місцевих прокуратур, а отже, кількість таких позовів буде лише збільшуватись.

За результатами розгляду цієї категорії спорів ми вже можемо підбити певні підсумки проведеної реформи та проаналізувати напрацьовану судову практику.

Перша ластівка Верховного Суду

26 листопада 2020 року у справі № 200/13482/19-а Верховний Суд вперше висловив свою позицію щодо застосування норм права у справі про поновлення на посаді звільненого в ході реформи прокурора.

Касаційний адміністративний суд залишив без змін судові рішення судів першої та апеляційної інстанції. Суди поновили трудові права незаконно звільненого працівника регіональної прокуратури.

Справа стосувалася прокурора, якого не допустили до проходження атестації та звільнили через невідповідність поданої ним заяви про переведення. 

Вирішувалось питання: чи правомірним є звільнення позивача з посади у зв`язку з поданням заяви про переведення за формою, що не відповідає вимогам до Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженому Наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 № 221 (далі також – Порядок проходження прокурорами атестації, Порядок).

Верховний Суд висловився однозначно: заява прокурора про переведення відповідає вимогам закону, якщо містить у собі відомості про переведення на посаду прокурора в обласну прокуратуру; про намір пройти атестацію; про надання згоди на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації.

Саме ці відомості передбачені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-ІХ (далі також – Закон № 113-ІХ).  

Порядок проходження прокурорами атестації є відомчим підзаконним нормативним актом, що не повинен суперечити закону.

Важливим також є висновок судів про те, що подання прокурором заяви, яка не відповідає вимогам Порядку, не можна ототожнювати із неподанням такої заяви взагалі.

У будь-якому разі підставою для звільнення прокурора з посади є саме неподання у встановлений строк заяви про переведення та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію.

Зазначена постанова Верховного Суду має позитивний вплив на формування єдиної правозастосовчої практики.

Це особливо важливо під час перегляду справ, в яких суди першої інстанції відмовляли в поновленні на посадах прокурорів через те, що подані ними заяви про переведення та намір пройти атестацію не містили передбачених Порядком та Законом № 113-ІХ вимог.

Під час судового розгляду до змісту цих заяв відтепер прикута особлива увага.

Що враховують в апеляції?

Наразі в Єдиному Державному реєстрі судових рішень міститься 21 постанова судів апеляційної інстанції, де питання протистояння “звільнений внаслідок реформи прокурор V органи прокуратури” вирішено на користь працівників.

Апеляційні суди підтримують доводи позивачів про відсутність факту ліквідації, реорганізації або скорочення кількості прокурорів органів прокуратури.

Суди констатують: відбулося лише перейменування Генеральної прокуратури на Офіс Генерального прокурора, регіональних прокуратур на обласні.

Отже, посилання в наказі про звільнення на п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України “Про прокуратуру” є безпідставним, а звільнення – незаконним.

Крім того, зазначення лише пункту, частини та номера статті закону без зазначення конкретної підстави для звільнення, породжує для позивачів негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення.

Суди посилаються на рішення Європейського суду з прав людини “Полях та інші проти України” та проводять аналогію між звільненням осіб на підставі Закону України “Про очищення влади” та звільненням прокурорів за результатами проведеної реформи в органах прокуратури. Як під час люстрації, так і під час реформи звільненню прокурорів з посад не передувала будь-яка індивідуальна оцінка їх роботи, їм не інкриміновано жодних незаконних дій, прорахунків у роботі чи незадовільної поведінки, яка була б несумісною зі статусом прокурора.

У справах за позовами працівників, які не пройшли один з етапів атестації[1], додатковою підставою для скасування рішень кадрових комісій про неуспішне проходження прокурором атестації слугує їх невмотивованість.

Водночас посилання Офісу Генерального прокурора на знищення матеріалів атестації до закінчення строку на оскарження рішень кадрових комісій критично сприймається судами, а також підтверджує доводи позивачів про безпідставність та необґрунтованість цих рішень.

Замість висновків

Про досягнення мети реформи та ефективність перезавантаження системи органів прокуратури говорити зарано.

Наразі очевидними є такі наслідки. Процедура переведення та атестації прокурорів містить суттєві недоліки та порушує гарантовані Конституцією України трудові права працівників. Задля їх поновлення звільнені прокурори вимушені витрачати додаткові зусилля, кошти та час.

Крім цього, непідготовлена реформа призвела до надходження значної кількості судових справ до й без того перезавантажених судів.

Втім, гарні новини в тому, що на сьогоднішній день судова практика формується на користь незаконно звільнених працівників.

[1] 1 етап – анонімне тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора; 2 етап – анонімне тестування на загальні здібності та навички; 3 етап – проходження співбесіди з виконанням письмового практичного завдання.