Санкційні спори в Україні: юридичний вимір сучасної безпеки

Закон України «Про санкції» та подальші нормативні акти створили правову базу для обмеження діяльності осіб і компаній, які прямо або опосередковано підтримують агресора. У 2022 році Україна запровадила новий безпрецедентний інструмент — стягнення активів у дохід держави, який має на меті підвищити ефективність протидії загрозам. Разом з тим це стало викликом для юридичної спільноти та нового формату судової практики.

Санкції мають на меті не лише покарання, а й превенцію — тобто обмеження можливості використання ресурсів на шкоду державі. 

Водночас, як будь-який правовий механізм, санкції потребують чіткого процесуального оформлення, належного доказового обґрунтування та дотримання принципів верховенства права.

Судова практика в сфері санкцій

Оскарження указів Ради національної безпеки та оборони України (РНБО) щодо накладення санкцій є одним з основних напрямків судового розгляду в цій сфері. І хоча в Україні відсутній механізм автоматичного перегляду таких рішень у судовому порядку, певні приклади їхнього аналізу з боку судів вже наявні. 

Зокрема, Верховний Суд в межах справи № 990/176/23 скасував санкції, застосовані до громадянина Франції, колишнього топ-менеджера міжнародної фінансової групи. Це стало важливим прецедентом для подальших судових справ, в яких особи або організації намагаються оскаржити рішення РНБО.

Зазначені рішення в більшості випадків базуються на недостовірності інформації, на підставі якої накладалися санкції, або на відсутності доказів, які підтверджують зв’язок особи з агресією рф. Під час таких розглядів суди з’ясовують, чи є достатні підстави для накладення санкцій на конкретну особу чи організацію, чи дотримано належний порядок їх накладення та чи відповідають вони чинному законодавству.

Тобто, як бачимо, суди зосереджуються, зокрема, на питанні достатності підстав, дотримання належної процедури та відповідності накладених обмежень вимогам законодавства. 

Приклади рішень Верховного Суду, що стали поштовхом до розвитку нових підходів у практиці, свідчать про прагнення української правової системи зберігати баланс між захистом національних інтересів та принципами правової визначеності.

Стягнення активів у дохід держави

Одним із важливих напрямів судової практики в сфері санкцій є розгляд справ щодо звернення активів у дохід держави. Цей механізм, запроваджений у 2022 році, передбачає можливість передачі у власність держави майна осіб, пов’язаних із загрозами національній безпеці. Центральну роль у формуванні такої практики відіграє Вищий антикорупційний суд (ВАКС).

З 2022 року суди України стали активно розглядати позови про стягнення активів осіб, які потрапили під санкції, на основі ухвалених указів РНБО. При цьому кожен випадок потребує ретельної перевірки інформації, що стосується походження активів, їх зв’язку з агресією, а також доказів, які можуть підтвердити належність цих активів конкретним особам.

Ключовими аспектами в таких справах є наступні:

• порядок націоналізації активів. Суд ретельно вивчає, чи не порушує націоналізація основні принципи міжнародного права та законодавства України;
• підстави для позову та належні позивачі. Позови можуть бути подані Міністерством юстиції України або іншими органами державної влади;
• оцінка належності активів. Суд повинен встановити, що активи справді належать особам, проти яких запроваджені санкції, і що вони не можуть бути повернуті їхнім законним власникам.

Одним із прикладів застосування цього механізму є справа № 991/682/25, де Вищий антикорупційний суд задовольнив позов Міністерства юстиції України щодо стягнення в дохід держави активів російської компанії ПАТ «Татнєфть імені В.Д. Шашина». Ця компанія є одним із найбільших промислових конгломератів у сфері видобутку, переробки та реалізації нафтопродуктів у росії. ВАКС постановив стягнути в дохід держави корпоративні права компаній, якими напряму володіла ПАТ «Татнєфть імені В.Д. Шашина», а саме:

• 100% частки в статутному капіталі ТОВ «ТАТНЄФТЬ-АЗС-УКРАЇНА»;
• 92,98% частки в статутному капіталі ТОВ «ХАРКІВ-КАПІТАЛ»;
• 88,97% частки в статутному капіталі ТОВ «ПОЛТАВА-КАПІТАЛ».

Юридичні виклики: нові підходи, нові ризики

Унікальність санкційних спорів полягає в тому, що вони часто стосуються інформації, яка має обмежений доступ, включно з державними та міжнародними джерелами. Це накладає додаткову відповідальність як на державні органи, так і на суддів та учасників процесу. З одного боку — захист національної безпеки, з іншого — потреба забезпечити справедливий і прозорий розгляд.

Професійне ведення таких справ потребує глибокого розуміння як публічного, так і приватного права, міжнародного досвіду та здатності працювати з чутливою інформацією.

Санкційний комплаєнс: важливий елемент корпоративної стратегії

В умовах дії жорстких санкційних обмежень дотримання санкційного законодавства стало критично важливим для українського та міжнародного бізнесу. Оскільки санкції можуть застосовуватися не лише до фізичних осіб, а й до компаній, що прямо або опосередковано пов’язані з об’єктами санкцій, санкційний комплаєнс поступово стає стандартом відповідального корпоративного управління.

Наявність ефективної комплаєнс-системи дозволяє:

• вчасно ідентифікувати потенційні ризики взаємодії з підсанкційними особами чи структурами;
• уникнути фінансових та репутаційних втрат;
• демонструвати прозорість і надійність перед банками, контрагентами, регуляторами.

Рекомендовані кроки для бізнесу:

• регулярний аудит контрагентів і перевірка бенефіціарних структур;
• створення внутрішніх політик перевірки контрагентів на предмет санкційних ризиків;
• юридичний супровід угод, які мають потенційний міжнародний елемент або пов’язані з чутливими секторами.

У сучасних умовах комплаєнс — це не лише відповідальність, а й засіб зміцнення бізнес-стійкості.

Висновки

Санкційна політика — важливий і водночас складний правовий інструмент, який потребує зваженого застосування, чіткої процедури й належного балансу між державними інтересами та правами учасників процесу. Українська судова практика в цій сфері ще формується, і кожна нова справа робить свій внесок у вироблення стандартів.

Участь фахівців-правників у таких процесах дозволяє забезпечити дотримання правових принципів, сприяє утвердженню правової держави навіть в умовах війни, коли особливо важливо зберігати довіру до інституцій та законності як основи стійкості суспільства.