Squeeze-out & sell-out – прогресивні механізми закону без практичної реалізації

Судовий погляд

Визнання недійсними правочинів господарських товариств: огляд судової практики.

Ідея інтеграції таких механізмів корпоративного контролю, як “squeeze out” і “sell-out”, завжди мала резонансний характер і неодноразово піддавалася нищівній критиці. Незважаючи на позитивну мету, а саме гармонізацію відносин між мажоритарними та міноритарними акціонерами, перший розроблений проект змін до Закону “Про акціонерні товариства” був розкритикований громадськістю як такий, що порушує права громадян на власність, і тому був ветований Президентом України, ще у 2012 році. Лише через 5 років, у березні 2017 року, у зв’язку з необхідністю виконання зобов’язань, узятих Україною під час ратифікації Угоди про асоціацію з Європейським Союзом, Верховна Рада України ухвалила новий Закон “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня корпоративного управління в акціонерних товариствах” (від 23.03.2017 р. № 1983-VIII), а Президент підписав його.

На які позитиви очікувати акціонерам?

Закон про підвищення рівня корпоративного управління в акціонерних товариствах є комплексним нормативним актом, який у багатьох асоціюється лише з впровадженням таких механізмів, як squeeze-out (правом власника домінуючого контрольного пакета викупити акції інших учасників товариства) та sell-out (правом міноритарних акціонерів продати власні акції у разі набуття певною особою домінуючого контрольного пакета акцій). Водночас цей Закон передбачає також й інші нововведення, як-то: категорії акціонерів із значним (75 %) і домінуючим контрольним пакетом акцій (95 %), відсутність потреби залучення торговців цінними паперами для реалізації механізмів squeeze-out і sell-out, а також впровадження рахунків умовного зберігання (ескроу).

Крім того, Закон дає можливість квазі-публічним акціонерним товариствам ефективно перетворитися на приватні акціонерні товариства або повністю відмовитись від вказаної організаційної форми. Перетворення “публічних” компаній на товариства непублічної організаційної форми дає змогу уникнути значних витрат на підтримання публічного статусу компанії, значно спрощує організацію роботи спостережної ради, проведення аудиту тощо. Повертаючись,власне, до механізмів squeeze-out і sell-out, хочемо звернути увагу, що такі механізми орієнтовані на захист інтересів як міноритарних, так і
мажоритарних акціонерів. Отже, позитивного результату від реалізації обов’язкового викупу та продажу акцій варто чекати обом сторонам. Що стосується міноритарних акціонерів, набрання чинності Законом про підвищення рівня корпоративного управління надає їм можливість уникнути витрат на обслуговування рахунків у ціннихпаперах у депозитарних установах, витрат на взяття участі в загальних зборах акціонерного товариства, а також отримати справедливу ціну за власні акції. З урахуванням того, що значна кількість акціонерних товариств приймає рішення не виплачувати дивіденди, обов’язковий викуп акцій може стати єдиним способом отримати справедливу винагороду за володіння корпоративними правами для міноритаріїв.

Мажоритарні акціонери, своєю чергою, отримають можливість скоротити витрати на проведення загальних зборів акціонерів (наприклад, витрати при направленні обов’язкових повідомлень всім міноритарним акціонерам товариства про скликання загальних зборів, штрафів Національної комісії з цінних
паперів та фондового ринку (НКЦПФР) у разі порушень вимог щодо направлення таких повідомлень), спростити процеси управління товариством (у разі набуття домінуючим акціонером одноосібного контролю над акціями), зменшити ризик корпоративного шантажу (greenmail, blackmail) та зменшити ризики блокування важливих рішень товариства або значних правочинів (шляхом оскарження рішень загальних зборів акціонерів і накладення арешту на активи або акції товариства). Які зміни змусять Закон працювати?

Водночас окремо хотілось би звернути увагу на процесуальні особливості та проблемні моменти, що пов’язані з практичною реалізацією механізмів squeeze-out і sell-out. Попри те, що відповідні зміни до законодавства набули чинності 04 червня 2017 року, на сьогодні зазначені механізми фактично неможливо реалізувати через відсутність відповідних змін до низки підзаконних нормативно-правових актів. Уповноважені державні органи наразі лише розробляють відповідні зміни до законодавства, що покликані зробити реалізацію механізмів squeeze-out і sell-out можливою з практичної точки зору.

Серед необхідних змін до підзаконних нормативно-правових актів, зокрема, такі:

• внесення змін до рішення НКЦПФР “Про затвердження Положення про розкриття інформації емітентами цінних паперів”. Відповідні зміни передбачають порядок подання особливої інформації про зміну власників 5 і більше відсотків простих акцій для публічних акціонерних товариств; набуття особою пакета акцій у розмірі 50, 75 і 95 % простих акцій товариства; встановлюють порядок реалізації примусового випуску акцій власником домінуючого контрольного пакета акцій (оновлений порядок є важливим, оскільки в разі неподання особливої інформації про товариство НКЦПФР може накласти штраф на таке товариство у розмірі від 17 до 85 тисяч гривень);
• внесення змін до рішення НКЦПФР “Про затвердження Положення про провадження депозитарної діяльності”. Запропонований проект змін передбачає регламентацію дій Національного депозитарію України та депозитарних установ під час примусового викупу акцій заявником безвідкличної вимоги, а також оновлює порядок складання реєстру власників іменних цінних паперів;
• внесення змін до Інструкції НБУ № 492 про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах. Відповідно до проекту змін до Інструкції буде запроваджено новий вид рахунків, а саме рахунок умовного зберігання (ескроу). Цей вид рахунка використовуватиметься для оплати вартості акцій заявником безвідкличної вимоги про викуп акцій у міноритаріїв.

Незважаючи на те, що Закон про підвищення рівня корпоративного управління в акціонерних товариствах має прогресивний характер, є низка питань, які на сьогодні залишаються неврегульованими.Так, залишається відкритим питання стосовно залишків коштів на ескроу-рахунках у тому випадку, якщо бенефіціарний власник такого рахунка або його правонаступники не звернулися до банку для отримання коштів за акції. Також чекаємо на затвердження рішення НКЦПФР “Про інформацію, що міститься у повідомленні про набуття права власності на домінуючий контрольний пакет акцій та публічній безвідкличній вимозі”, яке передбачатиме форму безвідкличної вимоги, а також форму подання інформації про структуру власності заявника, вимоги та афілійованих осіб.

Стосовно зазначеного вище питання існують дві основні позиції. Відповідно до першої пропонується визнавати такі кошти відумерлим майном у разі, якщо бенефіціар рахунка помер, а його законні правонаступники не прийняли спадщину протягом установленого законодавством строку (у такому випадку кошти на рахунках зі спливом строку в один рік переходять у власність територіальної громади). Згідно з другою позицією пропонується повернути кошти на ескроу-рахунках заявнику безвідкличної вимоги або емітенту цінних паперів.

Крім того, залишається відкритим питання щодо необхідності для власника домінуючого контрольного пакета акцій, який одноособово володіє необхідною кількістю акцій (95 % та більше), під час подання безвідкличної вимоги зазначати інформацію про всіх афілійованих осіб, що також володіють акціями такого товариства.

У разі відсутності такої інформації у безвідкличній вимозі такий заявник формально буде зобов’язаний розмістити відповідну суму коштів на рахунку умовного зберігання, а депозитарна установа – перевести права на такі акції на заявника. З аналізу норми випливає, що відсутність коштів на придбання таких акцій є порушенням вимоги законодавства, і заявник вимоги втрачає право примусового викупу до виконання таких вимог.

Так само залишається невирішеним питання щодо порядку підтвердження перерахування коштів на рахунок умовного зберігання заявником безвідкличної вимоги, а також питання щодо порядку складання реєстру власників іменних цінних паперів у тому випадку, якщо відсутня інформація про останніх (їх місце
проживання або інша інформація про місце перебування).

ВИСНОВОК

Як бачимо, попри прогресивний характер Закону про підвищення рівня корпоративного управління в акціонерних товариствах, залишається значна кількість неврегульованих моментів, що не дають можливості акціонерам скористатися механізмом обов’язкового викупу акцій на практиці. Сподіваємося, що найближчим часом відповідні нормативно-правові акти буде прийнято й акціонери українських компаній отримають повноцінний робочий інструмент, який дасть їм змогу більш ефективно реалізовувати свої права.

1. Тарас Литовченко, юрист, GOLAW
2. Артем Мантуло, помічник юриста, GOLAW

Оригінал публікації читайте на сайті “ЮРИСТ&ЗАКОН”.
Російською мовою: https://goo.gl/bsnMfF
Українською мовою: https://goo.gl/PUMNu1