Новий ГПК не говорить, як суд повинен установлювати достовірність названого свідком джерела

Запровадження в новому Господарському процесуальному кодексі інституту свідків є позитивним. Однак нечіткі формулювання й деякі прогалини можуть спричинити зловживання. Багато чого залежатиме від суду.

Показання як доказ

Одним із засобів доказування в новому ГПК (№6232) є показання свідків. Не можна не відзначити, що це викликало багато спорів серед фахівців. Більшість підтримує таке нововведення, вказуючи на необхідність уніфікації цивільного та господарського процесів. Проте скептики наголошують, що воно може призвести лише до затягування розгляду справи й маніпуляцій.

У документі зазначено, що на підставі показань свідків не можуть установлюватись обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Така норма є закономірною та віддзеркалює превалювання письмових доказів над показаннями свідка.

Крім того, визначено, за яких умов показання свідка не можуть бути доказом. Є 2 критерії:

• якщо свідок не може назвати джерело своєї обізнаності;

• якщо показання ґрунтуються на повідомленнях інших осіб.

Щодо другого критерію все достатньо зрозуміло. А от стосовно першого залишається неврегульованим питання щодо того, як саме суд повинен установлювати достовірність названого свідком джерела. Адже останній може назвати будь-яке джерело, а механізму перевірки судом цієї інформації кодекс не встановив. Отже, залишається відкритим питання, як саме суд буде визначати: приймати свідчення як доказ чи ні.

Виклик на засідання

Також передбачена можливість отримання показань свідка у вигляді письмової заяви. При цьому вона повинна містити:

• обов’язкові реквізити (дані, що ідентифікують особу, місце роботи, засоби зв’язку, паспортні дані);

• обставини, про які відомо свідку;

• джерело обізнаності;

• підтвердження поінформованості про кримінальну відповідальність за давання неправдивих показань;

• запевнення в готовності з’явитися до суду на його виклик для підтвердження своїх показань.

Підпис на такій заяві повинен бути засвідчений нотаріально. Це правило не застосовується, якщо заява складається стороною у справі, яка дала згоду на її допит як свідка.

Процедура оформлення заяви свідка несе певні ризики для сторін. Перш за все це пов’язано з тим, що свідок, який її підписав, може бути викликаний виключно за ухвалою суду. Тобто відповідне питання залишається на роздум суду.

Якщо останній буде вважати, що обставини, викладені в заяві, не суперечать іншим доказам та не викликають сумнівів, то може не викликати свідка навіть за наявності відповідного клопотання іншої сторони. У вказаній ситуації протилежна сторона буде позбавлена можливості поставити запитання свідкові, котрий був залучений опонентом у справі. Також протилежна сторона не матиме можливості встановити факт дотримання процедури підписання заяви, що в сукупності може призвести до маніпуляцій з боку недобросовісних учасників процесу та порушення принципу рівності сторін.

Спосіб затягування

Господарський процес завжди відрізнявся орієнтованістю на підтвердження обставин справи документами. Саме тому, мабуть, норма, якою передбачається можливість подання заяви свідка, сформована так, щоб його викликали на засідання лише у виняткових випадках, а за основу повинна братися саме нотаріально засвідчена письмова заява.

Проте на практиці можемо отримати ситуацію, коли недобросовісний учасник процесу подаватиме до суду численні заяви свідків. При цьому суд для забезпечення принципу рівності сторін задовольнятиме клопотання протилежної сторони про виклик цих осіб на засідання. Це, звичайно, може призвести до затягування процесу. За таких обставин господарський процес може втратити притаманну йому оперативність і простоту.

Обмежений обсяг запитань

Крім того, передбачається можливість поставити іншим учасникам справи 10 запитань про обставини, що мають значення для справи. Це дозволено зробити в першій заяві по суті справи у строки, визначені для подання доказів.

Учасник, якому поставлені запитання, зобов’язаний дати письмову відповідь окремо на кожне з них. При цьому, якщо поставлено більше ніж 10 запитань або якщо якісь із них не стосуються обставин, що мають значення для справи, учасник не зобов’язаний давати відповідь. На відміну від свідків, котрі викладатимуть свої показання в заяві, сторони процесу не попереджаються про кримінальну відповідальність за неправдиві показання.

Загалом запровадження в господарському процесі інституту свідків можна охарактеризувати як прогресивне нововведення судової реформи. При цьому нечіткі формулювання та неврегульованість певних деталей здатні сприяти зловживанням з боку недобросовісних учасників процесу та призвести до затягування строків розгляду справ. У такій ситуації саме від суду залежатиме можливість допущення учасниками справи процесуальних зловживань.