Як банкам захиститись від недобросовісних клієнтів: проблемні питання застосування неустойки за порушення прав споживачів

Зазначений Закон надає суб’єктам фінансового моніторингу (до яких належать і комерційні банки) широкі повноваження щодо кваліфікації клієнтів та їхніх фінансових операцій як ризикових з подальшим блокуванням таких операцій. Разом із тим, законодавство покладає на банки істотну відповідальність як за неналежне здійснення оцінки ризику фінансових операцій клієнтів, так і за порушення прав клієнта як споживача банківських послуг.

Відповідальність банків за Законом «Про захист прав споживачів»

Закон «Про захист прав споживачів» (далі – Закон) поширюється на банківські послуги, які надаються фізичним особам.

Відповідальність банків як виконавців послуг передбачена частиною 5 статті 10 Закону. Так, за наведеною нормою у разі, коли виконавець прострочує надання послуги згідно з договором, за кожний день прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості послуги. У разі коли вартість послуги не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Прострочення надання банківської послуги може полягати, наприклад, у нездійсненні або ж несвоєчасному здійсненні банком грошового переказу чи видачі належних клієнту за договором банківського рахунка сум.

При цьому Закон визначає два варіанти розрахунку пені в залежності від того, чи було визначено між банком та споживачем вартість банківської послуги. Якщо вартість такої послуги було визначено, то пеня у розмірі трьох відсотків розраховується виходячи із вартості ненаданої або неналежно наданої банківської послуги. Якщо ж вартість банківської послуги визначено не було, то в такому випадку пеня повинна розраховуватись виходячи із загальної вартості замовлення. Однак поняття «вартість замовлення» взагалі складно застосувати до банківських послуг, зокрема, таких як розміщення й обслуговування банківського вкладу (рахунку). В будь-якому випадку, поняття «загальна вартість замовлення» та «вартість послуги» не є тотожними та передбачають різні бази (розміри грошових коштів), на які нараховується неустойка.

Основна проблема полягає в тому, що вказана стаття Закону вкрай неоднозначно застосовується в судовій практиці. Зокрема, залишається дискусійним питання, як саме визначається база нарахування неустойки у разі прострочення надання банківської послуги.

Так, 20 березня 2019 року Велика Палата Верховного Суду в постанові у справі № 761/26293/16-ц (надалі – Постанова) дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з банку пені відповідно до частини 5 статті 10 Закону. Суд обґрунтував свій висновок тим, що відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунка сум має наслідком настання відповідальності, передбаченої Законом, у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі.

Отже, за змістом Постанови вартість послуги, на яку нараховується пеня, співпадає з розміром утримуваних банком коштів (неповернутого банківського вкладу з нарахованими на нього відсотками). Тобто фактично Верховний Суд ототожнив суму коштів, які знаходились на рахунку клієнта, та вартість ненаданих послуг.

Правові позиції Верховного Суду є обов’язковими для застосування судами нижчих інстанцій. Це призвело до ухвалення судами вкрай суперечливих рішень про стягнення з банків на користь споживачів тривідсоткової пені від усієї суми коштів, що знаходились на рахунку клієнта, а також додатково 3 % річних й інфляційних втрат у відповідності до статті 625 Цивільного кодексу. Таким підходом найвищої судової інстанції скористалися і недобросовісні користувачі банківських послуг, звертаючись із численними позовами про стягнення пені за невиконання або несвоєчасне виконання банками своїх зобов’язань.

Очевидно, що така міра відповідальності банку є неспівмірною та непропорційною наслідкам, спричиненим, наприклад, тимчасовими обмеженням операцій клієнтів у зв’язку із здійсненням банком фінансового моніторингу.

Позиція суду

Вказане проблемне питання знайшло розуміння у Касаційному цивільному суді, який не погодився з тим, що вартість послуги, на яку нараховується пеня у розмірі 3 % за кожен день прострочення, співпадає з розміром утримуваних банком коштів.

Колегія суддів передала одну із подібних справ (справа № 320/5115/17) на розгляд Великої Палати Верховного Суду та зазначила, щовизначення вартості послуг є ключовим для вирішення питання про розмір відповідальності банку.

Поняття «вартість послуги» – це грошові кошти у визначеному сторонами розмірі, які споживач сплачує виконавцю за надану останнім послугу. При цьому такі кошти після виконання договору залишаються у виконавця та не повертаються споживачеві. Тому внесені споживачами на рахунки в банку грошові кошти за жодних обставин не можна вважати вартістю відповідних банківських послуг, оскільки такі кошти завжди підлягають поверненню споживачам, тобто не є платою виконавцю за надані ним послуги. Відповідно, розмір внесених споживачами в банк грошових коштів за договорами банківського вкладу (рахунку) не може бути базою для обчислення пені на підставі частини 5 статті 10 Закону.

На думку суду, визначення обсягу відповідальності банку за порушення зобов`язання у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі, створює суттєві ризики стабільності функціонування банківської системи держави та можливості незаконного збагачення значної кількості осіб – споживачів банківських послуг.

З огляду на викладене, важко не погодитися з висновком колегії суддів, що передбачена Законом відповідальність банку настає лише у випадку, коли у відповідному договорі сторони встановили, що така послуга є оплачуваною, і визначили її вартість. При цьому, на переконання Верховного Суду, у разі коли вартість послуги не визначено, три відсотки обчислюються від загальної вартості замовлення одноразово, а не за кожний день прострочення, тобто є штрафом, а не пенею.

Велика Палата погодилась з тим, що вказане питання містить виключну правову проблему та прийняла справу до розгляду.

Висновки

Поза сумнівом, захист прав споживачів має бути пріоритетним у правовому регулюванні. Однак права повинні кореспондувати з обов’язками, а не надавати одній стороні договору можливості для невиправданого збагачення, викривляючи співвідношення прав й обов’язків сторін договору. Відповідальність банку повинна ґрунтуватися на загальних засадах добросовісності, розумності і справедливості, а також бути адекватною як тяжкості порушення, так і  межам захисту прав потерпілої сторони.

Тому наразі банки очікують на рішення Великої Палати Верховного Суду, яка має усунути проблемні аспекти застосування Закону «Про захист прав споживачів» та чітко встановити, як саме визначається база нарахування неустойки у разі прострочення надання банківської послуги.