Нові правила факторингу: що передбачає Закон № 4466-IX

Що таке факторинг і для чого він потрібен?

На практиці факторинг — це продаж грошової вимоги, яка виникає з господарської діяльності. Найчастіше йдеться про ситуацію, коли підприємство поставило товар чи надало послугу, а платіж має бути здійснений пізніше. Замість очікування клієнт може передати (продати) право на цей платіж третій особі — фактору. Фактор оплачує клієнту кошти одразу (повністю або частково), а потім сам отримує гроші від боржника. Це зручно: підприємство отримує фінансування, не чекаючи надходжень, а фактор — прибуток.

Що передбачає Закон?

Закон «Про факторинг» передбачає низку принципово нових підходів.

1. Універсальне визначення факторингу та інших термінів

Факторинг — послуга або декілька послуг, що надає фактор на підставі договору факторингу.

Предметом договору факторингу є право грошової вимоги. За договором факторингу фактор передає або зобов’язується передати грошові кошти клієнту шляхом сплати ціни права грошової вимоги за плату (винагороду) у будь-який передбачений договором спосіб, а клієнт відступає або зобов’язується відступити фактору своє право грошової вимоги до боржника.

Отже, факторинг — це послуга або сукупність послуг, що надаються фактором клієнту на підставі договору факторингу, змістом якого є відступлення клієнтом грошової вимоги до боржника, що виникла або має виникнути з його господарської діяльності, в обмін на оплату (винагороду) фактору.

2. Закон чітко визначає коло учасників договору факторингу:

• фактор — надавач фінансових послуг, який має право надавати послуги з факторингу відповідно до закону (за умови наявності відповідної ліцензії);
• клієнт — юридична особа або фізична особа-підприємець, яка відступає право грошової вимоги, що виникає з базового договору, фактору;
• боржник — фізична особа, фізична особа-підприємець або юридична особа, яка зобов’язана сплатити грошову суму для виконання грошової вимоги, що виникає з базового договору.

Отже, відповідно до Закону України «Про факторинг» фактором може бути виключно надавач фінансових послуг. Відступати право грошової вимоги може тільки юридична особа або ж ФОП. Боржником в даному випадку може бути будь-хто, хто зобов’язаний сплатити грошову вимогу. 

3. Визначення сфери дії Закону та винятків

Важливо, що Закон чітко окреслює, на які саме відносини поширюється його дія, а також встановлює низку винятків. 

Цей Закон регулює відносини між факторами, клієнтами та боржниками під час надання послуг факторингу.

Дія цього Закону не поширюється на правочини щодо відступлення права грошової вимоги:

• якщо право грошової вимоги, що відступається, виникає на підставі договорів про надання фінансових послуг інших, ніж договори факторингу;
• які не передбачають сплати будь-якої винагороди, у тому числі у вигляді комісії, дисконту від вартості права грошової вимоги (зобов’язання), новому кредитору в зобов’язанні;
• вчинені особами, які не відповідають вимогам цього Закону;
• якщо строк виконання грошової вимоги, що відступається, сплив на момент вчинення такого правочину;
• вчинені у випадках, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Отже, Закон України «Про факторинг» застосовується лише до правовідносин, у яких послуга факторингу надається відповідно до умов цього закону. У ньому прямо передбачено перелік випадків, коли відступлення грошової вимоги не вважається факторингом і не підпадає під його регулювання. Це дозволяє чітко розмежовувати сферу дії закону.

4. Заборона відступлення права грошової вимоги, яка передбачена базовим договором — нікчемна та не має правових наслідків

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про факторинг», будь-які умови базового договору, що прямо забороняють або обмежують право клієнта відступати право грошової вимоги фактору, вважаються нікчемними. Це означає, що такі заборони не мають жодної юридичної сили й не можуть бути застосовані для анулювання або обмеження договору факторингу.

Більше того, закон чітко встановлює, що договір факторингу є дійсним навіть у разі наявності в базовому договорі заборонних або обмежувальних умов. Це положення захищає інтереси факторів і клієнтів, запобігаючи зловживанню з боку боржників чи інших сторін, які можуть намагатися унеможливити передачу прав вимоги.

Отже, право на відступлення грошової вимоги за договором факторингу не може бути обмежене окремими умовами базового договору.

5. Реєстр відступлень права грошової вимоги як інструмент прозорості факторингових операцій

Закон запроваджує Реєстр відступлень права грошової вимоги за договорами факторингу — це сучасна інформаційно-комунікаційна система, що складається з двох основних частин:

• публічний електронний реєстр, де у режимі реального часу фіксуються всі відступлення прав грошової вимоги, а також оприлюднюється інформація про такі записи;
• електронна система факторингу, що забезпечує автоматизований обмін документами й інформацією між факторами, клієнтами та боржниками через інтернет.

У Реєстр вносяться детальні відомості про кожне відступлення права грошової вимоги, їх зміну або анулювання. 

Запровадження такого Реєстру є важливим кроком для створення прозорого і контрольованого ринку факторингових послуг в Україні, підвищує рівень захисту учасників факторингових відносин і мінімізує ризики подвійного відступлення прав.

6. Щодо повідомлення Боржника про відступлення права грошової вимоги

Після реєстрації відступлення права грошової вимоги в Реєстрі фактор протягом трьох робочих днів направляє боржнику повідомлення про відступлення клієнтом права грошової вимоги фактору.

Отже, Боржник зобов’язаний сплатити фактору грошову суму для виконання грошової вимоги за умови, що відступлення права грошової вимоги зареєстровано в Реєстрі та такий боржник отримав повідомлення про відступлення права грошової вимоги.

7. Щодо перехідних положень: як Закон впливає на учасників

Закон передбачає низку важливих вимог і обмежень для осіб та компаній, які до моменту його введення в дію вже здійснювали операції з грошовими вимогами або мали ліцензію на факторинг:

• особи, які не є фінансовими установами, але до набрання чинності Законом придбали права вимоги за споживчими кредитами, зобов’язані відступити такі права протягом 30 днів із дня введення в дію цього Закону. Виняток: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та вимоги, набуті в межах ліквідації банку;
• фінансові компанії з чинною ліцензією на здійснення факторингу мають протягом 1 місяця письмово повідомити НБУ про намір продовжити діяльність у цій сфері. Протягом 6 місяців така компанія повинна повністю узгодити свою діяльність із новим законом, зокрема відступити грошові вимоги, що не відповідають новим вимогам. Якщо компанія не подала такого повідомлення, НБУ автоматично виключає з її ліцензії право на факторинг. Натомість додає до ліцензії право на надання фінансової послуги з надання коштів та банківських металів у кредит. Національний банк України протягом п’яти робочих днів із дня внесення до Державного реєстру фінансових установ запису письмово повідомляє про це фінансову компанію;
• Національний банк України письмово повідомляє юридичні особи, які до введення Закону в дію подали заяви про отримання або розширення ліцензії на діяльність фінансової компанії, яка передбачає право надавати фінансову послугу з факторингу, щодо можливості відмовитись від розгляду таких заяв. Якщо відмову не подано, розгляд триває у загальному порядку, якщо подано — провадження закривається.

Щодо застосування Закону

Варто звернути увагу на те, що положення цього Закону застосовуються до відносин, що виникли на підставі договорів факторингу, укладених після введення його в дію. Відносини, що виникли на підставі договорів факторингу, укладених до дня введення його в дію, регулюються відповідно до законодавства, що діяло до введення в дію цього Закону. 

Закон вводиться в дію 30.07.2026, отже саме з цієї дати його норми поширюються на відповідні договори, укладені після цієї дати. Водночас правовідносини, що виникли до цієї дати, зберігають регулювання відповідно до попереднього законодавства.

Висновки

Закон України № 4466-IX «Про факторинг» є важливим етапом розвитку регулювання ринку факторингових послуг в Україні. Він не лише вперше системно врегульовує факторинг як окрему фінансову послугу, а й забезпечує правову визначеність для учасників таких відносин. Закон чітко встановлює вимоги до суб’єктного складу, змісту договорів, процедури відступлення грошових вимог, а також запроваджує Реєстр як інструмент прозорості та обліку факторингових операцій. Визначення сфери дії закону та винятків дозволяє уникати правової плутанини з іншими формами цесії. Усе це сприятиме формуванню цивілізованого, конкурентного та надійного ринку факторингу в Україні.