Боржниковий період

На наш погляд, найбільш примітними стали зміни до Кодексу України з процедур банкрутства (надалі – Кодекс), запроваджені Законом України № 3249-ІХ від 13.07.2023, яким, серед іншого, було доповнено розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу новим пунктом 1-6.

Цей пункт став по-справжньому дискусійним у професійному середовищі, залишивши багато відкритих питань.

Зокрема, вказаний пункт Кодексу запровадив можливість господарського суду відмовити кредитору у відкритті провадження в справі про банкрутство, якщо боржник доведе суду, що вимоги кредитора не задоволені внаслідок збройної агресії проти України, в тому числі через перебування єдиного майнового комплексу боржника на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або на тимчасово окупованих територіях.

Аналіз цієї норми дає можливість дійти висновків, що господарський суд відмовляє у відкритті провадження в справі про банкрутство, якщо:

• до моменту проведення підготовчого засідання вимоги кредитора або кредиторів не задоволені внаслідок збройної агресії проти України;
• невиконання вимог кредиторів спричинене, в тому числі, внаслідок перебування єдиного майнового комплексу боржника на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях.

Тобто, якщо внаслідок агресії рф або перебування майнового комплексу боржника в зоні бойових дій або на окупованих територій вимоги кредитора не були задоволені, господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі про банкрутство.

Безумовно, запроваджуючи цю норму до Кодексу, законодавець переслідував правильну мету – надати боржникам, які постраждали внаслідок збройної агресії рф, можливість продовжити господарську діяльність.

Проте на практиці недобросовісні боржники почали використовувати цю норму з метою запобігання відкриттю провадження в справі про банкрутство та задля ухилення від виконання своїх зобовʼязань перед кредиторами.

Зокрема, такі зловживання спричинені тим, що вказана норма чітко не врегульовує низку питань, а саме:

• у чому має полягати вплив збройної агресії рф на боржника для незадоволення вимог кредитора?
• з якого моменту ця норма підлягає застосуванню? З моменту її запровадження до Кодексу, початку повномасштабного вторгнення рф або ж з моменту першого вторгнення рф на територію України у 2014 році й анексії Автономної Республіки Крим?
• чи достатньо перебування майнового комплексу на тимчасово окупованій території України (або на територіях, на яких ведуться бойові дії) для відмови у відкритті провадження в справі про банкрутство?

Верховний Суд, у свою чергу, вже надав відповіді на деякі з цих питань, дійшовши наступних висновків:

• вказана норма поширюється на всі правовідносини, які виникли до запровадження цієї норми Кодексу, проте після початку повномасштабного вторгнення російської федерації (Верховний Суд у постановах від 29.08.2024 у справі № 910/2423/23, від 13.02.2024 у справі №910/3561/23, від 05.03.2024 у справі №911/414/23);
• для відмови у відкритті провадження в справі про банкрутство, перебування майнового комплексу боржника на тимчасово окупованій території України визнано недостатнім – Верховний Суд вказує, що боржник повинен також мати кредитора (кредиторів), чиї вимоги не були задоволені (Верховний Суд у постанові від 12.03.2024 у справі № 908/2344/23).

До прикладу, у справі № 910/2423/23 боржник заявляв, що у господарського суду є підстави для відмови у відкритті провадження в справі про банкрутство через наявність у боржника цілісного майнового комплексу на окупованих територіях України, а також через неплатоспроможність внаслідок збройної агресії. При цьому важливою обставиною є те, що боржник у вказаній справі раніше продав власний майновий комплекс російському бізнесу.

Натомість Верховний Суд у постанові від 29.08.2024 у справі № 910/2423/23 зробив висновки, які саме обставини, встановлені судами попередніх інстанцій в цій справі, унеможливлюють застосування пункту 1-6 Кодексу:

• продовження боржником господарської діяльності (виробництво та реалізація товару) на тимчасово окупованих територіях вже після окупації територій України, на яких розташовувалося виробництво боржника;
• невчинення боржником дій щодо релокації виробництва з окупованої території України на територію, вільну від окупації;
• відчуження до початку повномасштабного вторгнення боржником свого майнового комплексу, що розташовувався на окупованих територіях України;
• наявність у боржника активів на територіях України, вільних від окупації.

Підсумовуючи, слід зазначити, що в умовах воєнного стану при ініціюванні кредитором справи про банкрутство важливо враховувати положення пункту 1-6 Кодексу та визначати, чи знаходиться майновий комплекс боржника на тимчасово окупованих територіях, а також з’ясувати, чому боржник не зміг виконати свої зобов’язання перед кредитором і чи дійсно таке невиконання було спричинене саме збройною агресією рф, а не іншими причинами.

Якщо вам потрібна юридична консультація, заповніть форму нижче для її замовлення.