Чи може прокурор оскаржити вирок, що затверджує угоду про визнання винуватості щодо корупційного правопорушення: позиція ВП ВС

Укладання угод у кримінальному процесі дозволяє системі правосуддя заощаджувати ресурси, водночас тягне серйозні наслідки для сторін. Підозрюваний чи обвинувачений фактично відмовляється від прав, встановлених ст. 42 КПК України, зокрема права не свідчити проти себе, а прокурор звільняється від обовʼязку доведення вини у ході судового розгляду. 

Водночас і право на оскарження вироку, ухваленого в рамках кримінального провадження на підставі угод, також суворо обмежується конкретними випадками.

Велика Палата Верховного Суду (далі – ВП ВС) у постанові від 29.03.2023 у справі №947/10464/21 нещодавно підтвердила, що перелік підстав для оскарження вироку суду першої інстанції, яким затверджена угода про визнання винуватості, є вичерпним.

Суть кримінального провадження полягає у тому, що особа обвинувачувалася у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України. У ході судового розгляду суд першої інстанції затвердив угоду про визнання винуватості. На підставі ст. 75 КК України обвинуваченого було звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням та встановлено іспитовий строк тривалістю 2 роки з покладенням обов’язків, передбачених ст. 76 КК України.

Прокурор оскаржив зазначене рішення до апеляційного суду, мотивуючи серед іншого, це істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке полягає у безпідставному та незаконному прийнятті рішення про затвердження угоди. На його думку, суд першої інстанції мав би перевірити відповідність угоди про визнання винуватості вимогам КК України та КПК України та відмовити у затвердженні угоди відповідно до положень п. 1 ч. 7 ст. 474 КПК України з підстав невідповідності узгодженого сторонами покарання вимогам ст. 45 та ч. 1 ст. 75 КК України.

Однак апеляційний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження, керуючись ч. 4 ст. 394 КПК України, і надалі вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду було оскаржено до ВС й передано на розгляд ВП ВС.

На розгляд ВП ВС ставилися два питання, які окреслюють суть проблеми: 

• чи може (повинен) з огляду на положення частин 1 та 2 ст. 75 КК України суд затвердити угоду про визнання винуватості (або про примирення) у кримінальному провадженні щодо корупційного правопорушення, однією з умов якої є положення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України;
• якщо суд не має права затвердити таку угоду, але зробив це, то чи може прокурор оскаржити в апеляційному порядку відповідний вирок суду із цих підстав (з огляду на положення п. 2 ч. 4 ст. 394 КПК Українита загальні засади кримінального провадження).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 392 КПК України в апеляційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення, які були ухвалені судами першої інстанції та не набрали законної сили, а саме вироки, крім випадків, передбачених ст. 394 КПК України, зокрема, крім випадків оскарження прокурором вироку на підставі угоди про визнання винуватості з інших підстав, ніж призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди, а також затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно із ч. 4 ст. 469 цього Кодексу угода не може бути укладена (п. 2 ч. 4 ст. 394 КПК України).

Зазначений перелік меж і підстав, з яких вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржено, є вичерпним. 

Отже, ВП ВС прийшла до висновку, що за наведених обставин апеляційна скарга прокурора була подана на судове рішення з підстав, з яких воно не може бути оскарженим прокурором згідно з положеннями п. 2 ч. 4 ст. 394 КПК України. Водночас апеляційний суд своєю ухвалою правильно відмовив у відкритті провадження за вказаною апеляційною скаргою відповідно до ч. 4 ст. 399 КПК України.

Таким чином, прокурор позбавлений права оскаржувати вирок суду першої інстанції, яким затверджено угоду про визнання винуватості з умовою звільнення особи від відбування покарання з випробуванням у кримінальному провадженні про корупційне кримінальне правопорушення.

Що ж до питання законності рішення суду першої інстанції, яким затверджено угоду про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо корупційного правопорушення, з огляду на положення частин 1 та 2 ст. 75 КК України – воно залишилось відкритим.

Як відзначено у постанові ВП ВС, у практиці сформувалися два підходи щодо тлумачення та застосування правових норм.

Так, перший зводиться до того, що ч. 1 ст. 75 КК України установлює загальну заборону звільнення від відбування покарання з випробуванням щодо корупційних правопорушень, яка поширюється і на випадки затвердження угод про визнання винуватості.

Другий підхід ґрунтується на позиції, що ч. 2 ст. 75 КК України містить окреме правило, на яке не поширюється передбачене в ч. 1 цієї статті обмеження щодо звільнення від відбування покарання з випробуванням щодо корупційних правопорушень. Таким чином, у разі затвердження угоди про визнання винуватості з відповідними умовами суд повинен ухвалити рішення про звільнення особи від відбування покарання, навіть коли йдеться про корупційне правопорушення.

Проте, ВП ВС не вирішила, який підхід є правильним, адже касаційне провадження було закрито через відсутність у суду повноважень здійснювати перевірку, а у прокурора – повноважень щодо оскарження вироку, який не був переглянутий в апеляційному порядку.

Більше статей, судових позицій та практичних порад щодо кримінального права в Україні знаходьте на сайті 👇