Дистанційне кримінальне провадження під час воєнного стану

Слід сказати, що у мирний час відношення законодавця до дистанційного кримінального провадження не можна було назвати лояльним. Можливість проведення судового засідання в дистанційному режимі повністю залежало від волевиявлення обвинуваченого та повинно було відбуватись за чітко визначеною процедурою.

На відміну від адміністративного, господарського та цивільного процесів, участь у судовому засіданні в дистанційному форматі в кримінальному процесі мала відбуватись з приміщення суду (за виключенням випадків, коли особа тримається в місцях попереднього ув’язнення або виконання покарань) та з використанням власних інформаційних систем та технічних засобів суду.

Про такий порядок проведення дистанційного засідання вказував і Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 760/15429/20, зазначивши, що проведення відеоконференцзв’язку під час судового засідання за участю сторін поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів учасників нормою ч.4 ст.366 КПК України не передбачено.

Аналогічна позиція висвітлена і в ухвалі Верховного Суду від 3 червня 2021 року (справа № 431/1397/20). Наведемо цитати з даної ухвали: «З урахуванням специфіки кримінального провадження, у ньому не регламентована робота сторін із власними технічними засобами відеоконференцзв`язку під час судового провадження, яке проводиться поза межами приміщення суду.

Так, відповідно до вимог ч. 1 ст. 336 КПК судове провадження може здійснюватися у режимі відеоконференції під час трансляції з іншого приміщення, у тому числі яке знаходиться поза межами приміщення суду (дистанційне судове провадження), у разі неможливості безпосередньої участі учасника кримінального провадження у судовому провадженні за станом здоров`я або з інших поважних причин; необхідності забезпечення безпеки осіб; проведення допиту малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого; необхідності вжиття таких заходів для забезпечення оперативності судового провадження; наявності інших підстав, визначених судом достатніми.

При цьому з метою забезпечення реалізації положень вказаної статті КПК та встановлення єдиного порядку роботи з технічними засобами відеозапису ходу і результатів процесуальних дій, проведених у режимі відеоконференції під час судового засідання (кримінального провадження), Наказом Державної судової адміністрації України від 15 листопада 2012 року № 155 було затверджено Інструкцію про порядок роботи з технічними засобами відеозапису ходу і результатів процесуальних дій, проведених у режимі відеоконференції під час судового засідання (кримінального провадження) (далі-Інструкція).

Пунктом 1.2.1 вище вказаної Інструкції передбачено, що учасники судового процесу (кримінального провадження) можуть брати участь у процесуальних діях у режимі відеоконференції лише за наявності технічної можливості для її проведення у відповідних судах, державних органах чи установах.

Обов`язок забезпечити проведення відеоконференції покладається на суд, який отримав судове рішення про проведення відеоконференції, незалежно від спеціалізації та інстанції суду, який прийняв таке рішення (п. 5 Інструкції).

Лише в цьому випадку може бути забезпечено реалізацію положень ч. 4, 6 ст. 336 КПК, яка передбачає обов`язок суду, судового розпорядника або секретаря судового засідання (службової особи установи попереднього ув`язнення або виконання покарань) вручити особі, яка бере участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, пам`ятку про її процесуальні права та перевірити її документи, що посвідчують особу.

Виходячи з викладеного, у кримінальному провадженні всі питання проведення процесуальних дій у режимі відеоконференції (дистанційне судове провадження) під час судового провадження визначено ст. 336 КПК. Однак, проведення відеоконференцзв`язку під час судового засідання за участі сторін поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів учасників цією нормою не передбачено».

Після початку активних військових дій на території України, підхід до проведення кримінального провадження у дистанційному режимі почав змінюватись.

Так, 24.02.2022 Рада суддів України прийняла рішення «Щодо вжиття невідкладних заходів для забезпечення сталого функціонування судової влади в Україні в умовах припинення повноважень ВРП та воєнного стану у зв’язку зі збройною агресією з боку рф». У п.10 даного рішення Рада суддів рекомендувала відійти від встановленого порядку судового провадження у кримінальних справах «…якщо за об’єктивних обставин учасник провадження не може брати участь в судовому засіданні в режимі ВКЗ за допомогою технічних засобів, визначених КПК, як виняток допускати участь такого учасника в режимі ВКЗ за допомогою будь-яких інших технічних засобів, в тому числі й власних. У разі, якщо провадження розглядається колегіально і колегія суддів не може зібратись в одному приміщенні, то допустимий розгляд справ з різних приміщень судів, в тому числі з використанням власних технічних засобів».

Не зважаючи на те, що рішення Ради суддів України не можуть собою підмінювати положення діючого законодавства, вказані рекомендації стали активно використовуватись у судовій практиці. Кримінальний процес почав проводитися із застосуванням власних технічних засобів суддів, прокурорів, адвокатів, свідків та інших учасників судового провадження. Для проведення судового засідання почали використовувати програми «EasyCon», «ZOOM» та інші.

14 квітня 2022 р. законодавцем були внесені доповнення до ч.2 ст.336 КПК України, якою проведення дистанційного судового провадження в умовах воєнного стану було віднесено виключно на розсуд суду. Думка обвинуваченого з цього приводу перестала мати вирішальний характер. Розумні строки судового розгляду вийшли на перший план.

Втім, чи може право на розгляд справи в розумні строки привалювати над іншими правами особи, чи зможе дистанційне кримінальне провадження забезпечити справедливий розгляд кримінальних справ в суді, та які питання виникають у зв’язку зі здійсненням дистанційного судового провадження, пропонуємо розібратися більш детально.

Карта бойових дій постійно змінюється. На територіях їх проведення правосуддя не здійснюється. З огляду на це, підсудність судових справ змінюється (станом на 25.05.2022 змінено територіальну підсудність 98 судів). Інші суди здійснюють правосуддя у звичайному режимі.

Під час дії воєнного стану скорочення чи прискорення здійснення правосуддя в кримінальних справах заборонено. При цьому, судові засідання призначаються з високою оперативністю. Хоча неявка до суду у зв’язку з воєнними подіями згідно п. 3 ч. 1 ст. 138 КПК України є поважною причиною неприбуття на виклик суду, судді все ж наполягають на участі у засіданні в дистанційному режимі всіх сторін процесу.

Упускаючи всі існуючі технічні недоліки дистанційних судових засідань, на наше переконання, в їх проведенні наявні порушення кримінального процесуального законодавства.

Зокрема, це пов’язано, по-перше, з відсутністю можливості належним чином встановити особу учасника судового процесу. Адже без фактичної перевірки оригіналів документів, що посвідчують особу, її встановлення стає формальністю.

По-друге, під питанням залишається обізнаність особи у її правах та обов’язках. Адже отримати відповідну розписку, як того вимагає законодавство, для суду видається неможливим.

По-третє, в дистанційному судовому засіданні не можливо забезпечити конфіденційність, неупередженість та відсутність тиску на особу, що дає показання. Це пов’язано з тим, що особа, знаходячись у будь-якому місці поза судом чи іншою державною установою, може зазнавати стороннього впливу.

Так, наприклад, відповідно до ст. 346 КПК України, суд має вжити заходів, щоб допитані та недопитані свідки не спілкувались між собою. Проте, якщо свідки беруть участь у судовому засіданні дистанційно, суд не може забезпечити відсутність комунікації між ними. Більше того, під час дистанційного допиту, свідки можуть навіть перебувати в одному місці, і суд цьому не завадить.

Крім того, дистанційний судовий розгляд може призвести до того, що фактично особи залучаються до участі у засіданні не підготовленими. Обвинувачені та їх захисники не завжди мають при собі матеріали кримінального провадження, а свідки та експерти не володіють документацією, на яку б вони могли спиратись при проведенні допиту. Відтак, їх участь перетворюється на формальність.

Намагаючись вийти із такої ситуації, суди переривають судове засідання на технічні перерви задля надіслання учасникам доказів, які досліджуються, або з приводу яких здійснюється допит експертів та свідків, що призводить до того, що логічна послідовність судового процесу втрачає сенс.

При цьому, захисники та обвинуваченні, знаходячись в різних приміщеннях, діють окремо один від одного. Це може створювати перешкоди для конфіденційності їх спілкування.

Слід мати на увазі, що в умовах воєнного стану відступ від загальних правил очевидно допустимий, якщо він не завдає непоправної шкоди сторонам і результатам судового розгляду. В іншому разі участь особи в судовому засіданні має відбуватися безпосередньо в суді.

Внесенням вищенаведених змін законодавець намагався забезпечити швидкий судовий розгляд в умовах воєнного стану. При цьому важливим залишається необхідність дотримання прав учасників кримінального провадження. Сподіваємось, що суди, користуючись своїм правом на проведення судового засідання в режимі відеоконференції, будуть брати за пріоритет не швидкість розгляду справи, а повноту дослідження обставин, які мають значення для встановлення об’єктивної істини.