«Кримінальна відповідальність» юридичної особи без підозрюваного: ключові бізнес-ризики

Кримінальна відповідальність юридичних осіб у контексті новел антикорупційного законодавства

Традиційно кримінальне право України визнавало суб’єктом злочину виключно фізичну особу. Проте після ратифікації низки міжнародних договорів держава взяла на себе зобов’язання гармонізувати національне законодавство із міжнародними стандартами, зокрема щодо притягнення до відповідальності юридичних осіб. З 2013 року Кримінальний кодекс України (надалі — КК України) містить положення про кримінально-правові заходи щодо юридичних осіб, що передбачають можливість застосування штрафу, конфіскації майна або ліквідації компанії в разі вчинення певних злочинів її уповноваженою особою від імені та в інтересах такої компанії.

Законом України № 4111-IX від 04.12.2024 року доповнено розділи XIV-1 КК України та VI Кримінального процесуального кодексу України (надалі — КПК України) з метою імплементації Конвенції ОЕСР про боротьбу з підкупом іноземних посадових осіб у міжнародних ділових операціях. Згаданий закон запроваджує додаткові інструменти протидії корупції, що відбувається із залученням посадових осіб іноземних держав. З однієї сторони виконання таким чином рекомендацій Ради ОЕСР є значним прогресом для України, проте з іншої сторони містить ризики для бізнес-середовища, про які варто знати.

Новели потенційно розширюють межі відповідальності юридичних осіб, зокрема допускаючи її без обов’язкового одночасного притягнення до кримінальної відповідальності фізичних осіб. Це створює ризики зловживань з боку органів досудового розслідування. Так питання балансу між ефективністю антикорупційного контролю та гарантіями правової визначеності для бізнесу набуває особливої актуальності.

Відповідно до редакції КК України, що діяла до грудня 2024 року, застосування заходів кримінально-правового характеру до юридичної особи можливе було лише за наявності встановленого факту вчинення кримінального правопорушення уповноваженою особою від її імені та в її інтересах. Обов’язковими критеріями в усіх випадках були: 1) засудження фізичної особи за один зі злочинів, передбачених п. 1–6 ч. 1 ст. 96-3 КК України; 2) доведений зв’язок цього злочину з діяльністю юридичної особи.

Наразі законодавець відхилився від традиційної доктрини, яка пов’язувала застосування кримінально-правових заходів до юридичних осіб із встановленням вини фізичної особи. Чинний КПК України доповнено Главою 37-1, яка поряд із загальним порядком притягнення юридичних осіб до відповідальності запроваджує спеціальний порядок, визначальною підставою для застосування якого є наявність ознак хабарництва щодо іноземних посадових осіб. Відповідно до нових положень цього порядку, зокрема частини 2 статті 96-3 КК України, вперше передбачено можливість застосування заходів кримінально-правового характеру лише на підставі факту вчинення суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки складу злочину, передбаченого статтями 209 (легалізація доходів), 369 (пропозиція/обіцянка/надання неправомірної вигоди), 369-2 (зловживання впливом) КК України, навіть без доведення вини конкретної фізичної особи.

Закон оперує ширшим терміном ніж кримінальне правопорушення: «суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого статтями 209, 369, 369-2 КК України…», що дозволяє правоохоронцям не доводити в суді наявність усіх елементів злочину (зокрема  встановлення фізичної особи). На наш погляд, таке врегулювання суперечить принципу презумпції невинуватості (ст. 62 Конституції України). 

Більше того, положення абз. 6 ч. 2 ст. 96-3 КК прямо передбачає, що для застосування заходів до юридичної особи в разі допущення корупції щодо іноземних посадовців не обов’язково встановлювати конкретну особу, яка вчинила діяння. Така конструкція порушує основоположні засади кримінального права, де відповідальність є персональною, а караність діяння можлива лише за умови доведеної вини.

Варто також вказати на невизначеність та надмірну загальність формулювання, закріпленого в як у раніше діючій, так і новій нормі ст. 96-3 КК, відповідно до якого підставою для притягнення до відповідальності є незабезпечення виконання уповноваженою особою компанії обов’язків щодо вжиття заходів із запобігання корупції. За відсутності належного нормативного та процедурного закріплення комплаєнс-механізмів постає питання щодо яких саме заходів йде мова. Без чіткого регламентування обсягу, характеру та форми такого «комплаєнс-контролю» суб’єкти підприємництва можуть бути притягнуті до відповідальності навіть у випадках відсутності прямого зв’язку між діями працівника й організацією. Крім того, не передбачено механізму офіційного впровадження чи моніторингу комплаєнс-зобов’язань через незалежні інституції. Це відкриває простір для вибіркового кримінального переслідування та створення додаткових перешкод для господарської діяльності.

Загалом, положення статті 96-3 КК України в редакції від 04.12.2024 надають надто широку й невизначену основу для тлумачення підстав застосування кримінально-правових заходів до юридичних осіб. З цього створюється потенціал для недобросовісного використання цих заходів у боротьбі між бізнес-конкурентами. Наприклад, повідомлення до правоохоронних органів про те, що уповноважена особа конкурента надала неправомірну вигоду іноземному посадовцю може стати достатнім для застосування кримінально-правового заходу проти компанії-конкурента.

Кримінальне провадження в спеціальному порядку: підстави та ризики

Підстави для здійснення кримінального провадження щодо застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру в спеціальному порядку є доволі неоднозначними. Згідно зі статтею 483-1 КПК України в спеціальному порядку (тобто окремо від провадження стосовно фізичної особи)кримінальне провадження може здійснюватись на підставі постанови прокурора або ухвали суду. При цьому обов’язковою є наявність однієї із наступних умов: 

1) здійснення провадження окремо стосовно юридичної особи не може негативно вплинути на повноту досудового розслідування та судового розгляду стосовно фізичної особи;

2) наявності обвинувального вироку суду, рішення про закриття кримінального провадження, застосування заходів медичного або виховного характеру стосовно уповноваженої особи компанії, яка діяла від імені та/або в її інтересах, що набрали законної сили;

3) смерті підозрюваного, обвинуваченого або уповноваженої особи компанії, яка діяла від імені та/або в її інтересах, стосовно якої зібрано достатньо доказів для повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, але не повідомлено про підозру в зв’язку з її смертю;

4) якщо здійснення досудового розслідування та/або судового розгляду неможливе через наявність обставин, які фактично унеможливлюють провадження (зокрема, ухилення підозрюваного, обвинуваченого або уповноваженої особи, яка діяла від імені та/або в інтересах юридичної особи, від слідства або суду, тяжка хвороба такої особи, дипломатичний імунітет або спеціальний правовий статус такої особи, відмова іноземної держави у видачі чи екстрадиції такої особи тощо), за умови що це не вплине негативно на повноту та об’єктивність досудового розслідування та судового розгляду стосовно фізичної особи.

Формулювання мають оціночний характер і створюють широке поле для дискреції з боку прокурора. Тобто ми бачимо, що фактично прокурору надається можливість на власний розсуд оцінювати: зашкодить чи ні розслідуванню щодо фізичної особи проведення окремого кримінального провадження щодо юридичної особи. 

Внаслідок рідкісного застосування судами заходів кримінально-правового порядку до юридичних осіб у минулому, зокрема через складність доведення зв’язку між діями уповноваженої особи та інтересами компанії, можна прогнозувати, що наразі рішення щодо можливості проведення окремих розслідувань щодо юридичних осіб (без необхідності встановлення та доведення вини фізичної особи) будуть користуватися популярністю серед прокурорів. 

Питання викликає майбутнє застосування на практиці такої підстави для кримінального провадження в спеціальному порядку як наявність рішення про закриття кримінального провадження щодо уповноваженої особи компанії, яка діяла від імені та/або в її інтересах. Зважаючи на такий вордінг пункту 2 ч. 2 ст. 483-1 та положення пунктів 1 та 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, кримінальне провадження щодо юридичної особи є можливим навіть після закриття справи стосовно фізичної особи через відсутність події кримінального правопорушення або складу злочину в її діях. Це створює певну колізію, яка дозволяє притягати юридичну особу до відповідальності навіть за відсутності доведеного злочину з боку фізичної особи, що підвищує ризики зловживань та тиску на бізнес.

Крім того, суперечливим є положення пункту 4 ч. 2 ст. 483-1 КПК, що прирівнює до обвинуваченого або підозрюваного особу, яка діяла від імені юридичної особи й «ухиляється» від слідства, навіть без офіційного статусу чи виклику до слідчого органу. Така конструкція дозволяє притягати до відповідальності юридичну особу навіть у так званих «фактових» справах.

Заходи кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб в разі хабарництва «з іноземним елементом»

Раніше до юридичної особи паралельно з притягненням до кримінальної відповідальності фізичної особи могли застосовуватися такі заходи кримінально-правового характеру, як штраф, конфіскація майна та ліквідація. 

Наразі цей перелік доповнено додатковими (нефінансовими) заходами кримінально-правового характеру, що можуть застосовуватися за результатами кримінального провадження в спеціальному порядку (без встановлення винної фізичної особи). Серед позитивних моментів варто відзначити, що ліквідація та конфіскація майна юридичної особи у згаданих випадках не застосовуються. Серед негативних: тривалість застосування заходів може варіюватись за рішенням суду від 6 місяців до 3 років. 

При цьому статтею 96-10-1 КК України передбачено доволі довгий перелік нефінансових заходів, що поділені на дві групи: (1) тимчасові обмеження в здійсненні діяльності; (2) тимчасові обмеження в отриманні прав і переваг. 

Хоча нові заході і мають назву «нефінансових», проте їх вплив може завдати значних фінансових втрат, а то і призвести до зупинки бізнесу в цілому. Так, наприклад, обмеження на користування ліцензіями та спеціальними дозволами на користування надрами до 3 років може зупинити роботу бізнесу, що працює в регульованій сфері, та вивести компанію із певного ринку. 

Проблемним виглядає й те, що законом від 04.12.2024 не було запропоновано жодного механізму відшкодування шкоди юридичним особам, які можуть постраждати від незаконного або необґрунтованого застосування заходів кримінально-правового характеру (наприклад, у формі обмежень на участь у тендерах або рекламу власної діяльності тощо). Таким чином виникає дисбаланс: якщо компанію безпідставно притягнули до відповідальності, вона ризикує зазнати значних репутаційних, фінансових та операційних втрат без реальної можливості отримати компенсацію.

Прогалини у регламентації механізмів процесуальної участі представника  юридичної особи та вирішення процесуальних питань виконання судових рішень

Особливої уваги заслуговує положення статті 483-7 КПК України. Воно передбачає можливість розглядати клопотання про тимчасові обмеження щодо юридичної особи без її участі. На перший погляд, це виглядає як виняток, що має застосовуватись лише у випадках, коли існує реальна й доведена загроза: зміна установчих документів, ліквідація компанії чи відчуження активів. Ідея зрозуміла: запобігти втраті чи виведенню майна, яке може стати доказом або предметом майбутнього вироку.

Проте на практиці така норма відкриває надзвичайно небезпечне поле для зловживань. Слідчий суддя або суд отримують надто широку дискрецію. Вони можуть ухвалювати рішення без представників самої компанії, яка фактично стає заручником процесу, навіть не маючи можливості висловити свою позицію. Більше того, постає нагальна потреба у законодавчому регулюванні функціональної ролі контролюючого органу в частині реалізації судових рішень щодо застосування заходів кримінально-правового характеру до юридичних осіб у спеціальному порядку. Наприклад, тепер незрозуміло, яким чином регулюються ситуації щодо тимчасового обмеження діяльності юридичної особи щодо заборони виробляти та розповсюджувати рекламу про власну діяльність, брати участь в органах соціального діалогу чи заборони здійснювати спонсорство. Кримінально-виконавчий кодекс України чи жодний інший документ наразі не містить положень, які б чітко окреслювали повноваження такого органу в сфері контролю за виконанням зазначених заходів, що й породжує правовий вакуум, який потребує невідкладного заповнення, оскільки притягати юридичну особу в спеціальному порядку до відповідальності стало доступно ще понад півроку тому.

Висновки

Запобігання подвійним стандартам у кримінальному праві — ключова умова ефективної боротьби з корупцією. Асиметрія між регулюванням «експортної» та внутрішньої корупції підриває правову визначеність, створює простір для зловживань і ризики тиску на бізнес. Притягнення юридичних осіб без доведення вини конкретних фізичних осіб суперечить принципам суб’єктивної вини та індивідуалізації відповідальності. Ефективне рішення — інтеграція механізмів відповідальності юридичних осіб у єдину систему кримінального права, доповнену обов’язковими комплаєнс-програмами та внутрішнім контролем, що одночасно зміцнить правопорядок і збереже економічну стабільність.