Новий режим корпоративного управління: в Україні запровадять ради директорів

Андрій Олійник

Молодший юрист GOLAW

Після прийняття Кодексу корпоративного управління, Україна береться до оновлення законів про акціонерні товариства та про товариства з обмеженою відповідальністю у новому законопроекті № 2493 (“Законопроект”). Одна з найбільших новел – це однорівнева структура управління. Так, після ухвалення Законопроекту українські компанії отримають право обирати одно- або дворівневу модель та право переходити з однієї моделі на іншу.

Переваги створення ради директорів (або наглядової ради) в компанії очевидні: члени таких рад можуть надати менеджменту унікальні поради та забезпечити контроль власників над менеджментом. Водночас вибір між одно- та дворівневими структурами не настільки однозначний. Власники, які створюють будь-який тип структури управління в компанії, повинні враховувати особливості їх бізнесу та українського права у сфері корпоративного управління.

Український підхід до однорівневої структури управління

Однорівнева структура управління або рада директорів – це по суті інший режим корпоративного управління в компанії, який є загальноприйнятим у Великобританії та Сполучених Штатах Америки. Однорівневі ради суттєво відрізняються від дворівневої структури управління за розміром, складом та процедурою прийняття рішень.

У однорівневій моделі повноваження з управління та контролю поєднані в одній єдиній раді директорів. Таким чином, рішення ухвалюватимуться, а їх виконання контролюватиметься одним і тим же органом. В існуючій українській дворівневій моделі менеджмент відокремлений від наглядової ради. Наглядова рада контролює менеджмент діючи окремо, наприклад, шляхом схвалення або надання згоди на його рішення.  

Положення, запропоновані в Законопроекті дадуть змогу інвесторам створювати однорівневі ради, керуючись кращими міжнародними практиками.

Склад як суттєва ознака

Рада директорів складається з виконавчих та невиконавчих членів. На практиці, рада директорів включає генерального директора, голову ради та незалежних директорів. Зараз більшість рад директорів, серед виконавчих, включають тільки генерального директора, який представляє усіх інших виконавчих директорів компанії. Генеральний директор може водночас займати і посаду голови Ради. Невиконавчі члени ради – це професіонали, які можуть бути або незалежними від компанії – незалежні директори, або афілійованими з нею, наприклад, бути колишніми виконавчими директорами, аудиторами, власниками.

Міжнародний досвід показує, що компанії обирають однорівневі ради, більшість яких складають незалежні директори. Наприклад, 90 % директорів в радах компаній зі списку Fortune 500 – це незалежні директори. Зазвичай незалежними директорами стають колишні генеральні директори або топ-менеджмент інших компаній або досвідчені спеціалісти із галузей надання фінансових та юридичних послуг, консалтингу.

Більше не завжди означає краще

Однорівневі ради у більшості випадків мають менше членів ніж дворівневі ради. Хоча кількість членів у раді залежить від розміру компанії, існує консенсус, що вона не повинна перевищувати восьми членів. Законопроектом запропоновано, щоб ради директорів акціонерних товариств складалися щонайменше з трьох членів для того, щоб бути легітимними.

Компанії з меншими радами показують кращий результат, ніж аналогічні компанії з більшими радами. Менші однорівневі ради створюють умови для кращих міжособистісних стосунків між членами, що сприяє вирішенню конфліктів та пришвидшує ухвалення рішень. У свою чергу, невиконавчі директори легше та швидше знаходять взаєморозуміння з менеджментом.    

Ротація влади

Членів ради директорів будуть обирати загальні збори акціонерів компанії. Законопроектом запропоновано обирати членів ради на три роки, якщо інше не передбачено статутом. Члени ради також можуть переобиратися необмежену кількість разів. Запропонований строк повноважень членів ради перевищує загальноприйнятий стандарт річного мандату. Щорічна зміна членів ради є кращою практикою корпоративного управління, тому що заохочує досягнення реальних результатів у короткостроковій перспективі.

Законопроект дозволяє звільнити членів ради без скликання загальних зборів акціонерів за порушення обов’язків посадових осіб (“фідуціарних обов’язків”) членами ради, за конфлікт інтересів або на інших підставах передбачених статутом. Іншими підставами можуть бути, наприклад, досягнення обов’язкового пенсійного віку або кількості переобрань на посаду. Запровадження подібних критеріїв забезпечить отримання компанією свіжих ідей та експертизи.

Навіщо обирати однорівневу структуру управління?

Однорівнева структура має декілька переваг завдяки її складу, розміру та порядку діяльності.

Декілька факторів забезпечують більшу поінформованість членів ради директорів. По-перше, однорівневі ради зазвичай зустрічаються частіше, що дозволяє постійно отримувати новини щодо стану справ компанії. Законопроект вимагає, щоб члени ради обов’язково зустрічались не менше одного разу на місяць. По-друге, більш тісні відносини з менеджментом дають невиконавчим директорам доступ до внутрішньої інформації про бізнес. Таким чином, їм буде легше оцінити інформацію та дати об’єктивну пораду менеджменту як діяти у тій чи іншій ситуації. На останок, з присутністю менеджменту в одній структурі, він не зможе відфільтрувати інформацію, яка подаватиметься на розгляд невиконавчим директорам. Отже, невиконавчі директори в раді директорів зможуть контролювати менеджмент більш об’єктивно порівняно з дворівневими системами. Наглядова рада отримує інформацію від менеджменту, який може змінити або взагалі вилучити інформацію до засідання наглядової ради. На додаток, комбінація частих зустрічей та єдиної структури сприяє кращому розумінню бізнесу невиконавчими директорами та їх залученості в бізнес.

Ради директорів можуть ухвалювати рішення швидше. Менеджмент і невиконавчі директори, які виконують наглядову функцію, діють як один орган, що вимагатиме лише одного порядку для ухвалення та погодження рішення. На відміну від дворівневої моделі, також не виникатиме розриву в часі між ухваленням рішення менеджментом та його схваленням невиконавчими директорами.

Переваги дворівневої структури управління

Дворівнева модель має свої переваги. Найсильніша сторона дворівневої структури – незалежність наглядової функції ради. Члени наглядової ради мають конкретний мандат: попередній аналіз, погодження та контроль виконання рішень менеджменту. Для порівняння, повноваження невиконавчих директорів в однорівневій структурі можуть бути розмиті. На практиці, достатньо важко може бути розмежувати обов’язки членів ради директорів з управління та контролю. Таким чином, члени наглядової ради у дворівневій системі, на відміну від членів у раді директорів, уникають конфлікту між одночасним ухваленням та контролем власного рішення.

Також менш імовірно, що наглядова рада побудує тісні взаємовідносини з менеджментом, тому що вона не зустрічається з менеджментом постійно і зазвичай рідше збирається на засідання. Тому імовірніше, що наглядові ради обговорюватимуть питання безсторонньо та можуть ухвалювати менш заангажовані рішення.

Чим більше бізнес, або якщо компанія стає публічною, тим більше вибір може припадати на дворівневу структуру управління через серйозніші вимоги до незалежності членів наглядової ради. Надзвичайно корисними для таких випадків стануть положення Законопроекту щодо вибору виду структури управління та можливості переходу з однорівневої до дворівневої моделі і навпаки після реєстрації компанії.

Як можна скористатися перевагами нової моделі корпоративного управління?

Однорівнева структура управління – це можливість побудувати ефективне корпоративне управління завдяки меншим розмірам ради, частішим зустрічам та глибшою залученістю її членів в бізнес. Однорівнева модель пропонує простішу та швидшу процедуру для прийняття рішень. Водночас однорівнева структура ставить такі виклики, як розмежування повноважень членів ради з нагляду, їх відповідальність за прийняття рішень, незалежність невиконавчих директорів від виконавчих.

Тим не менш, більшість проблем однорівневої моделі можна вирішити. Обов’язки та відповідальність невиконавчих директорів може бути чітко обмежена статутом компанії, положеннями ради директорів та трудовими і цивільно-правовими контрактами з її членами. Незалежність від виконавчих директорів може бути забезпечена політиками компанії про розкриття інформації та конфлікт інтересів.

Пропозиція Законопроекту запровадити однорівневу структуру управління жодним чином не зменшує актуальності дворівневих систем. У великих компаніях з більшою кількістю різних інтересів акціонерів (учасників) та кредиторів, дворівневі ради можуть стати кращим вибором через значну незалежність членів наглядової ради. Отже, компанії зможуть обирати однорівневу структуру на початку своєї діяльності, а зі зростанням бізнесу – обрати дворівневу структуру. Для таких випадків Законопроект передбачає право компанії змінити одну структуру управління на іншу після реєстрації компанії.

Нові положення Законопроекту No. 2493 дадуть змогу компаніям обирати модель корпоративного управління, яка відповідатиме їх потребам, залежно від розміру компанії, структури власності та необхідного рівня незалежності контролю. Нова структура управління та порядок її діяльності на перший погляд можуть здатися досить складними, проте отримавши професійну консультацію з корпоративного права та управління, власники бізнесу краще розумітимуть як працює кожна модель та легко зможуть обрати саме ту, яка підходить для їх компанії.