Нова позиція Верховного Суду: Оскарження наказу на проведення податкової перевірки може не запобігти арешту майна платника податків

Арешт майна полягає в обмеженні права платника податків вчиняти дії щодо свого майна (наприклад, здійснювати його продаж чи вчиняти з ним інші операції). 

Для накладення арешту на майно податковий орган приймає відповідне рішення, обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом (виняток – арешт грошових коштів, для якого передбачена інша процедура, та який накладається виключно на підставі рішення суду).

Так, частиною 1 статті 283 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – «КАС України») передбачено право податкових органів звертатись до адміністративних судів із заявою про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків. Водночас, відповідно до частини 4 статті 283 КАС України суд повинен відмовити у відкритті провадження за такою заявою у випадку наявності спору про право.

Досі судова практика, викладена в тому числі у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 820/3469/17, від 14 листопада 2018 року у справі № 818/907/16, від 19 грудня 2018 року у справі № 816/284/17, від 31 серпня 2020 року у справі № 826/6013/16, зазвичай виходила з того, що незгода платника податків із проведенням перевірки у вигляді оскарження в судовому порядку наказу про проведення перевірки підтверджувала існування спору про право. 

З урахуванням цього, платники податків, оформивши недопущення посадових осіб податкових органів до проведення перевірки, оскаржували наказ про її проведення, а суди, з огляду на таке оскарження, відмовляли податковим органам у відкритті провадження за їхніми вищевказаними заявами або закривали його. 

Однак, 23 лютого 2023 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду прийняв постанову у справі № 640/17091/21, у якій відступив від попередніх висновків та сформував нову правову позицію з питань арешту майна платника податків.

У цій постанові Суд виснував наступне:

• у справах за заявою податкового органу про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна, передбаченою пунктом 2 частини першої статті 283 КАС України, заперечення платника податків щодо правомірності проведення податкової перевірки, які полягають в оскарженні відповідного наказу про її проведення чи дій податкового органу при її проведенні, не можуть розглядатися як «спір про право»;
• оскарження платником податків наказу про проведення перевірки є запереченням обставин, що зумовили звернення податкового органу з відповідною заявою, однак, не є спором про право в розумінні згаданої вище частини 4 статті 283 КАС України, та не перешкоджає розгляду заяви про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків;
• у випадку наявності судового рішення про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна, платник податків не позбавлений можливості звернутися із заявою про його припинення, якщо в подальшому наказ про проведення перевірки буде визнано незаконним;
• під час розгляду заяв про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків суд здійснює оцінку обґрунтованості рішення контролюючого органу щодо арешту майна шляхом перевірки наявності підстав для прийняття відповідного рішення та правильності юридичної кваліфікації дій платника податків, які стали підставою для прийняття такого рішення. Обґрунтованість причин відмови у допуску посадових осіб податкового органу до проведення перевірки входить до предмета доказування у справах за заявами податкового органу про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків.

Як передбачено частиною 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Таким чином, тепер факт звернення платника податків до суду з оскарженням наказу про проведення перевірки може не забезпечити йому захист від накладення адміністративного арешту майна за процедурою, передбаченою статтею 283 КАС України, адже з огляду на наведену правову позицію Верховного Суду накладення арешту може бути підтверджено судом незважаючи на оскарження наказу.

Крім того, зазначені висновки Верховного Суду вказують на необхідність доводити обґрунтованість  недопущення посадових осіб податкового органу до проведення перевірки в межах справ за заявами податкового органу про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна. Враховуючи, що підготовка належної аргументації з такого питання потребує часу і нерідко відповідні доводи викладаються в об’ємних процесуальних документах, підтверджуються низкою інших доказів, а строки розгляду судами зазначених вище заяв є вкрай стислими, це також може ускладнити ситуацію для платників податків. 

Наведене фактично означає, що кількість задоволених заяв податкових органів про накладення арешту на майно імовірно зросте, а платникам податків варто буде ще ретельніше зважувати доцільність недопуску податківців до проведення перевірки та ризики, що виникають у зв’язку з цим.