Основне про захист честі, гідності та ділової репутації

У таких умовах жодна людина не може бути повністю застрахована від наклепів, приниження честі та гідності чи поширення недостовірних відомостей. Проте чинне законодавство передбачає правові механізми, які надають можливість відновити порушені права та інтереси. 

Нижче ми розглянемо, якими способами можна захистити свою честь, гідність та ділову репутацію.

Досудовий захист

З метою захисту честі, гідності та ділової репутації не обовʼязково одразу звертатися до суду. Часто ефективними є звернення до самих авторів контенту чи подання скарги до відповідних платформ, наприклад, на публікацію в Instagram.

Якщо соціальна мережа, розглянувши скаргу, вирішить, що така публікація порушує її стандарти, то її видалять із платформи. При цьому, як відомо, чим більше користувачів звернуться з відповідними скаргами про порушення правил спільноти, тим вищі шанси подальшого видалення допису.

Разом з цим, відомі непоодинокі приклади, коли сторонні користувачі, або ж особисто людина про яку поширено недостовірну інформацію, зверталися до авторів відповідних публікацій і останні просто спростовували її чи видаляли. 

Однак позасудова процедура захисту не передбачає ніякого відшкодування завданої шкоди. Тому якщо особа має намір отримати матеріальну компенсацію, то варто розглянути можливість ініціювання судового спору. 

Судовий захист

Слід зазначити, що судовий процес не завжди може принести позитивний результат, адже для цього потрібно враховувати чимало факторів. 

При зверненні до суду з позовом про захист честі, гідності та ділової репутації (дифамаційні спори) необхідно врахувати перелік наступних обов’язкових умов, які мають бути доведені для задоволення вимог про спростування недостовірної інформації.

1. Поширення інформації. Позивачу необхідно довести, що інформацію побачила/почула хоча б одна особа.

Під поширенням інформації розуміють опублікування інформації в пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

При цьому національні суди дотримуються думки, що інформація, яка поширюються через мережу Інтернет, орієнтована на необмежене коло осіб, відповідно є масовою інформацією. Тобто вона вже доведена до хоча б однієї особи. 

Для доведення факту поширення недостовірної інформації до суду зазвичай подають разом із позовною заявою відповідні докази: скріншоти публікацій, відео-, аудіозаписи, копії інтернет-статей тощо. Тобто будь-який матеріальний слід того, що інформація стала доступною третім особам.

2. Ідентифікація особи. Недостовірна інформація має прямо чи опосередковано стосуватись позивача.

Інформація, яка на думку позивача порушує його честь, гідність чи ділову репутацію, обовʼязково має містити вказівку на ідентифікаційні дані особи. Це може бути пряме зазначення посади разом з імʼям працівника, ПІБ особи або ж чітка відсилка на соціальні мережі такої особи тощо. 

Зокрема в справі №757/26089/18-ц відповідач чітко не вказав конкретно на Позивача, а висловився «адвокати певної особи». У результаті  суд оцінив це як узагальнене поняття, а не вказання на особу позивача, а тому відмовив у задоволенні позову.

3. Недостовірність. Потрібні докази, що поширена інформація не відповідає дійсності.

Одним із найважливіших критеріїв для задоволення подібних позовів є доведення того, що поширена інформація є недостовірною. У кожному окремому випадку позивач має зібрати докази, які підтверджують, що інформація, яка стала публічною, не відповідає дійсності. В залежності від ситуації доказами можуть бути: документи; письмові свідчення; висновки експертиз; офіційна інформація від органів влади; матеріали з інших достовірних джерел тощо.

У подібних справах суди звертають увагу на те, що саме на позивача покладено тягар доведення факту недостовірності інформації. 

4. Приниження честі, гідності або ділової репутації. Інформація має недостовірний (негативний) зміст, яким принижується честь, гідність чи ділова репутація позивача.

Також не менш важливим є наявність порушення особистих немайнових прав особи. Зокрема, мова йде про недостовірну інформацію, яка має негативний̆ вплив на честь, гідність чи ділову репутацію особи. 

За загальним правилом, недостовірна інформація у будь-якому випадку впливає на моральний та психологічний стан позивача. Тому зазвичай у таких спорах також заявляють вимогу про стягнення моральної шкоди.

Судова практика свідчить про високі вимоги до доказової бази, тому успішне доведення порушення прав у суді вимагає ретельної підготовки.

Важливі нюанси в судовому процесі

Окрім базових вимог, необхідних для доведення порушення честі, гідності чи ділової репутації, судова практика також передбачає ряд важливих аспектів, що безпосередньо впливають на перспективу розгляду справи.

Ці нюанси часто стають вирішальними у визначенні, чи буде позов задоволено, а також якою мірою суд визнає правоту позивача.

• Розмежування понять «оціночне судження» та «фактичне твердження»

Суди неодноразово наголошували на необхідності чіткого розмежування понять «фактичного твердження» і «оціночного судження».

Різниця полягає в тому, що «фактичне твердження» — це повідомлення про події чи обставини, які можна перевірити на відповідність дійсності. В свою чергу «оціночним судженням» є особиста думка автора інформації, оцінка або враження, які не підлягають доказуванню як істинні чи хибні. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлювання думки як такої. 

Різницю між цими поняттями проілюструємо на прикладі для кращого розуміння.

Публікація в інтернет-виданні такого змісту: «ТОВ «Ластівка» вже протягом трьох років ухиляється від сплати податків» —  це чітке фактичне твердження. Його можна перевірити: чи є судові рішення, документи від податкової, відкриті провадження тощо. І якщо ця інформація не відповідає дійсності, її можна визнати недостовірною й вимагати спростування.

А тепер візьмемо інший приклад: «На мою думку, ТОВ «Ластівка» поводиться неетично й порушує законодавство, бо не підтримує прозору політику податкової звітності».

Так, це вже оціночне судження. Людина висловлює свою думку, пояснює, чому так вважає. Тут немає чітких фактів, які можна перевірити, і відповідно — нічого спростовувати. Саме такі випадки захищені правом на свободу вираження поглядів.

Втім трапляються випадки, коли зі змісту публікації дійсно складно визначити: йдеться про фактичне твердження чи про оціночне судження. У таких ситуаціях доцільно звернутися до експертів для проведення семантико-текстуальної експертизи.

• Підвищенні критерії допустимості критики до публічних осіб

Доволі цікава ситуація наразі з позивачами-медійними (публічними) особами, у тому числі політиками. Практика Європейського суду з прав людини, як власне і практика національних судів, іде таким шляхом, що публічні особи, державні службовці повинні бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі в грубій формі. Суди вважають, що публічні особи мають бути готовими до прискіпливої уваги суспільства й підвищеної зацікавленості їхньою діяльністю, особистим життям. Суди також зазначають, що обираючи кар’єру публічної особи, останні погодилися на таку увагу.

Тобто межі допустимої критики до публічних осіб суттєво ширші порівняно з пересічною особою. 

• Визначення належного відповідача (відповідачів)

Відповідачами у таких спорах є особи, які поширили недостовірну інформацію. Наприклад, власник вебсайту, а також автор цієї інформації.

На практиці з автором публікацій виникає менше проблем, адже в більшості випадків публікація здійснюється від імені певної особи й це можливо встановити. Наприклад, автор публікації на Facebook чи журналіст, який підготував статтю. 

Проте щодо власника вебсайту можуть виникати проблеми. Відповідно до Закону України «Про авторське право і суміжні права» власник вебсайту – це особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання вебсайту. 

З метою встановлення власника вебсайту за загальним правилом звертаються до Дочірнього підприємства «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет «Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес».

Верховний Суд неодноразово наголошував, що довідка від зазначеного вище Дочірнього підприємства є належним та допустимим доказом. 

• Стягнення моральної шкоди

Стягнення моральної шкоди є розповсюдженим заходом у спорах про захист честі, гідності та ділової репутації.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні особі внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації позивачем своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Однак оцінка моральної шкоди є доволі складним процесом і її розмір в більшості випадків прямо залежить від волі суду. Доволі рідко суди задовольняють вимогу про відшкодування моральної шкоди в повному обсязі, зазвичай зменшуючи суму компенсації до 5-20 тисяч гривень.

Пост-судовий захист

Слід відзначити, що наявність судового рішення не обов’язково автоматично призводить до ефективного відновлення порушених прав. Навіть після отримання позитивного рішення суду позивач може зіткнутися з проблемами його виконання. 

Судові рішення в Україні є обов’язковими до виконання на всій території держави. Однак на практиці трапляються випадки умисного ігнорування судових рішень, особливо у справах, що стосуються спростування недостовірної інформації.

Невиконання судових рішень може призвести до притягнення «ухилянтів» до відповідальності, в тому числі кримінальної.

Водночас існують і позитивні приклади добросовісного виконання. Так, видання «Українська правда» на виконання рішення в справі № 757/51210/18-ц опублікувало спростування недостовірної інформації щодо Артура Ємельянова відповідно до резолютивної частини судового рішення, зробивши у себе на сайті публікацію із заголовком «Спростування недостовірної інформації стосовно Ємельянова Артура Станіславовича».

Таким чином захист порушеного права в дифамаційних спорах можливий як у позасудовому порядку, так і через безпосереднє звернення до суду. При цьому процедура доведення обставин, викладених у позові, є доволі складною та в більшості випадків залежить від суб’єктивної оцінки суду. Однак для задоволення позовної заяви завжди варто звертати увагу на чотири критерії: доведення факту поширення недостовірної інформації, зв’язок такої інформації з особою, її недостовірність і приниження честі, гідності чи ділової репутації.