fbpx

Судовий дайджест 26.06.2020

Зміст

  1. Особливості спеціальної конфіскації майна, яке використовувалося як знаряддя вчинення злочину
  2. Незабезпечення участі захисника в судовому провадженні щодо неповнолітнього є істотним порушенням кримінального процесуального закону
  3. Наявність доказів, що вказують на збут обвинуваченим майна, викраденого у потерпілого, не є свідченням доведення винуватості особи у вчиненні крадіжки
  4. Право на оскарження ухвали про продовження строку тримання під вартою має лише особа, право на свободу якої обмежено
  5. Ухвала слідчого судді, не передбачена ст.309 КПК, але аналогічна за правовими наслідками ухвалам, що підлягають апеляційному оскарженню, може бути оскаржена в апеляційному порядку

Особливості спеціальної конфіскації майна, яке використовувалося як знаряддя вчинення злочину

У справі № 676/2199/19 (провадження № 51-5641км19) Верховним Судом вирішувалося питання про скасування судових рішень попередніх інстанцій у частині конфіскації в рахунок держави речових доказів – автомобіля і свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

Постановою від 9 квітня 2020 року Колегія суддів ВС задовольнила вимоги касаційних скарг та скасувала оскаржувані судові рішення в частині вирішення питання щодо речових доказів.

Згідно з позицією Колегії, вирішуючи питання про долю речових доказів, апеляційний суд не звернув уваги на вимоги ч. 5 ст. 96-2КК, якими передбачено, що спеціальна конфіскація не застосовується до грошей, цінностей та іншого майна, зазначених у цій статті, які згідно із законом підлягають поверненню власнику (законному володільцю).

Тобто, встановивши, що автомобіль на праві власності зареєстрований за особою, яка не знала про незаконне його використання, та конфісковуючи на користь держави 1/2 частину вказаного транспортного засобу і свідоцтво про його реєстрацію, апеляційний суд допустив неправильне застосування кримінального закону.

Таким чином, не підлягає спеціальній конфіскації майно, яке використовувалося як знаряддя вчинення злочину та належить на праві спільної власності кільком особам, якщо співвласники не знали і не могли знати про незаконне використання цього майна.

Незабезпечення участі захисника в судовому провадженні щодо неповнолітнього є істотним порушенням кримінального процесуального закону

У справі № 570/5368/17 (провадження № 51-5958км19) захисник засудженого неповнолітнього просив касаційний суд скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Захисник зазначав, що йому не було належним чином повідомлено про розгляд апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції.

Матеріалами справи встановлено, що захисник засудженого подав до апеляційного суду апеляційну скаргу на вирок місцевого суду, розгляд якої було призначено на 7 листопада 2019 року. У визначений день апеляційний суд усупереч вказаним вище положенням процесуального закону за відсутності захисника переглянув вирок місцевого суду, ухвалений за результатами судового розгляду щодо неповнолітнього.

Колегія суддів ВС постановою від 16 квітня 2020 року скасувала ухвалу апеляційного суду та призначила новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Посилаючись, зокрема, на п. 1 ч. 2 ст. 52 КПК, Колегія наголосила на тому, що участь захисника в судовому провадженні під час розгляду кримінального провадження, а також перегляду судових рішень за результатами судового розгляду щодо неповнолітнього має бути забезпечено в судах усіх інстанцій, незалежно від стадії судового провадження, суб’єкта оскарження, а також моменту досягнення повноліття.

Наявність доказів, що вказують на збут обвинуваченим майна, викраденого у потерпілого, не є свідченням доведення винуватості особи у вчиненні крадіжки

У справі № 702/340/17 (провадження № 51-9959км18) ВС розглянув касаційну скаргу прокурора на ухвалу апеляційного суду у кримінальному провадженні за обвинуваченням п’яти осіб у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185 ККУ (крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдала значної шкоди потерпілому).

У касаційній скарзі прокурор посилався на те, що суд апеляційної інстанції безпосередньо не дослідив будь-яких матеріалів кримінального провадження та надав протилежну оцінку доказам, ніж суд першої інстанції.

Колегія суддів ВС постановою від 2 квітня 2020 року ухвалу апеляційного суду залишила без змін. Своє рішення касаційний суд мотивував, зокрема, наступним. 

Апеляційний суд встановив, що районний суд не мав достатніх підстав для визнання осіб винуватими у вчиненні таємного викрадення майна. Досліджені судом першої інстанції докази стосувалися лише виявлення та вилучення викрадених у потерпілого речей в осіб, яким вони були збуті, а також факту такого збуту. Прямих доказів викрадення майна обвинуваченими немає.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції, дотримуючись принципів презумпції невинуватості та доведеності вини кожного обвинуваченого поза розумним сумнівом, дійшов правильного висновку про відсутність достатніх підстав для встановлення в діях обвинувачених складу злочину.

Право на оскарження ухвали про продовження строку тримання під вартою має лише особа, право на свободу якої обмежено

У справі № 344/13061/16-к (провадження № 51-6352км19) ВС розглянув касаційну скаргу прокурора на ухвалу апеляційного суду, якою було відмовлено у відкритті провадження за скаргою на ухвалу місцевого суду про продовження строку вжиття запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

У касаційній скарзі прокурор просив скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Однак Колегія суддів ВС постановою від 29 квітня 2020 року оскаржуване рішення апеляційного суду залишила без змін.

Мотивуючи своє рішення, ВС посилався на рішення КСУ №-4 р/2019 від 13 червня 2019 року. У цьому рішенні КСУ сформулював юридичну позицію, згідно з якою положення статей 1, 3, 8, 21, 29, ч. 1 ст. 55 Конституції України гарантують особі, право на свободу та особисту недоторканність якої обмежено рішенням суду у кримінальному судочинстві, судовий захист, у тому числі можливість оскарження в апеляційному порядку судових рішень щодо обмеження її конституційного права на свободу та особисту недоторканність до ухвалення судового рішення по суті.

Своїм рішенням КСУ розширив права обвинуваченого на апеляційне оскарження ухвали, якою обмежено його право на свободу, а не наділив і не мав на меті наділити прокурора таким правом, оскільки оскарження прокурором ухвали про продовження строку тримання під вартою може призвести до погіршення становища обвинуваченого.

Таким чином, право на окреме оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою до вирішення справи по суті має лише особа, право на свободу якої обмежено (обвинувачений, його захисник, законний представник). Це право не розповсюджується на інших учасників судового провадження, в тому числі на прокурора.

Ухвала слідчого судді, не передбачена ст.309 КПК, але аналогічна за правовими наслідками ухвалам, що підлягають апеляційному оскарженню, може бути оскаржена в апеляційному порядку

У справі № 600/1103/18 (провадження № 51-6393км19) ВС розглянув касаційну скаргу представника особи на ухвалу судді апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження за скаргою на ухвалу слідчого судді про залишення без розгляду скарги адвоката на постанову старшого слідчого про закриття кримінального провадження. Суд апеляційної інстанції постановив оскаржувану ухвалу на тій підставі, що скарга подана на рішення слідчого судді, яке не підлягає оскарженню, а тому в силу вимог ст.399 КПК відмовив у відкритті апеляційного провадження.

Постановою від 9 квітня 2020 року Колегія суддів ВС скасувала рішення апеляційного суду.

Згідно з позицією Колегії, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що слідчий суддя постановив рішення, яке безпосередньо не передбачене кримінальним процесуальним законом, проте за своїми правовими наслідками є аналогічним наслідкам рішень про повернення скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора або відмову у відкритті провадження за нею, оскільки скарга не розглядається по суті. З огляду на це, суд апеляційної інстанції під час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційними скаргами на це рішення мав би виходити із того, що ухвала слідчого судді про залишення без розгляду скарги на постанову слідчого про закриття кримінального провадження підлягає апеляційному оскарженню.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала слідчого судді, яка відповідно до положень ст. 309 КПК не включена до переліку ухвал, що можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, але за своїми правовими наслідками є аналогічною наслідкам ухвали про повернення скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора або відмову у відкритті провадження за нею, може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Катерина Манойленко

Катерина Манойленко

Партнер, керівник практики вирішення судових спорів, адвокат

  • Визнання та досягнення
  • The Legal 500 EMEA 2020
  • Best Lawyers in Ukraine 2021
  • Who's Who Legal 2020
  • Ukrainian Law firms. A Handbook for Foreign Clients 2020
  • 50 провідних юридичних фірм України
10

Статті на тему

Гра на випередження або чого очікувати від податкової перевірки

04 Серпня 2021 Публікації

Гра на випередження або чого очікувати від податкової перевірки

Читати
TAX ALERT 04.08.2021

04 Серпня 2021 Публікації

TAX ALERT 04.08.2021

Читати
LEGAL HOTLINE 29.07.2021

29 Липня 2021 Публікації

LEGAL HOTLINE 29.07.2021

Читати
Всі публікації

Ми використовуємо файли cookies для вдосконалення роботи сайту та покращення Вашого користувацького досвіду.
Політика cookies Налаштування cookie

Будь ласка, уважно ознайомтеся з умовами політики конфіденційності та обробки персональних даних. Політика cookies.

Я даю згоду на обробку персональних даних відповідно до політики конфіденційності та обробки персональних даних

Я хочу отримувати розсилку

Ми використовуємо файли cookies для вдосконалення роботи сайту та покращення Вашого користувацького досвіду. Політика cookies Сховати налаштування