Велика Палата Верховного Суду змінила підхід до обрахунку компенсації за затримку розрахунку при звільненні

Передумови прийняття нового рішення Великою Палатою 

Стаття 117 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні. Так, у разі не проведення розрахунку з працівником вчасно з роботодавця може бути стягнуто на користь звільненого працівника середній заробіток за період затримки. Однак, у практиці касаційних судів сформувалися різні правові позиції щодо застосування вказаної статті. Відповідні розбіжності з’явилися після набрання чинності Законом України від 1 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин». Цим законом вперше встановлено граничний період, за який може нараховуватися компенсація, а саме: не більше як за шість місяців. 

Після запровадження такого обмеження у судовій практиці постало питання, чи зберігає суд право впливати на розмір відповідної компенсації з урахуванням обставин конкретної справи.  

Так, у постанові Касаційного адміністративного суду від 20 червня 2024 року у справі № 120/10686/22 колегія суддів виходила з того, що законодавчі зміни не позбавляють суд дискреції щодо зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зокрема з огляду на правові висновки Великої Палати, сформульовані в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц. 

Водночас у постанові від 6 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 Касаційний адміністративний суд дійшов протилежного висновку, зазначивши, що встановлення шестимісячного обмеження є самостійним механізмом забезпечення співмірності відповідальності роботодавця, а відтак після набрання чинності вищезгаданим законом підстави для зменшення розміру компенсації судом відсутні. 

За таких умов у правозастосовній практиці фактично склалися взаємовиключні підходи до тлумачення нової редакції статті 117 КЗпП України, що унеможливлювало її послідовне та передбачуване застосування. Саме наявність цих розбіжностей зумовила передачу справи № 489/6074/23 на розгляд Великої Палати з метою вирішення виключної правової проблеми та забезпечення єдності судової практики. 

Обставини справи та позиція Великої Палати 

Спір, що розглядався Великою Палатою в межах справи № 489/6074/23, виник у зв’язку з непроведенням роботодавцем повного розрахунку з працівницею у день звільнення. Позивачку було звільнено з керівної посади в акціонерному товаристві, при цьому належні їй виплати були виплачені із затримкою та не в повному обсязі. 

Звертаючись до суду, позивачка, серед іншого, вимагала стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України. Позов було задоволено частково. Своєю чергою апеляційний суд, застосувавши принцип пропорційності та врахувавши попередні висновки Великої Палати у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, зменшив розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку співмірно до розміру фактично допущеного порушення. 

Переглядаючи справу, Велика Палата зосередилася на вирішенні виключної правової проблеми щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, після законодавчого обмеження максимального періоду його нарахування шістьма місяцями.  

У своїх висновках Велика Палата зазначила, що виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно зі статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою не є штрафною чи каральною санкцією, а має компенсаційний характер і спрямована на відшкодування очікуваних майнових втрат працівника. Суд підкреслив, що обмеження періоду її нарахування шістьма місяцями встановлює граничну межу відповідальності роботодавця, проте це не усуває необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.  

Крім цього, Велика Палата наголосила, що під час вирішення спорів цієї категорії суди повинні оцінювати співмірність суми компенсації з урахуванням конкретних обставин справи. Зокрема, беруться до уваги розмір заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінка сторін тощо. При цьому суд може зменшити розмір відшкодування незалежно від того, у якому розмірі задоволені позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум, за умови дотримання шестимісячного граничного строку нарахування. 

У підсумку саме з цих мотивів Велика Палата відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, визначивши можливість зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після набрання чинності новою редакцією статті 117 КЗпП України.  

Практичні висновки 

Для роботодавців нова позиція Великої Палати означає, що обов’язок провести повний розрахунок у день звільнення залишається безумовним, а порушення цього обов’язку і надалі тягне за собою відповідальність у вигляді виплати середнього заробітку працівника за час затримки. Водночас роботодавець має право обґрунтовувати неспівмірність заявленої до стягнення суми з урахуванням реального розміру заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком працівника та інших обставин справи. 

Для працівників окреслений підхід підтверджує право на отримання компенсації у вигляді середнього заробітку за відповідний період у разі затримки розрахунку при звільненні, але водночас свідчить про те, що розмір такої компенсації не визначається автоматично й може бути скоригований судом. При цьому загальний період, за який може нараховуватися розмір відшкодування, не може перевищувати шести місяців. 

Таким чином, новий підхід Великої Палати Верховного Суду спрямований на досягнення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин і формує більш гнучку та передбачувану модель застосування статті 117 КЗпП України у спорах, пов’язаних зі звільненням працівників.