Вина та умисел, як умови притягнення платників податків до відповідальності

Всі знають, що за несплату податків доведеться заплатити штраф у розмірі 25% від донарахованої суми фінансових зобов’язань. При цьому, для податкового органу зазвичай зовсім неважливо, чому саме компанія не заплатила податок. Водночас, варіантів може бути безліч: несправності в системі адміністрування податків, технічна помилка бухгалтера, недбалість при виборі контрагента або ж умисна «податкова оптимізація», яку не вдалося приховати.

З 01 січня 2021 року підходи до відповідальності за несплату податків змінилися, так само як у розмір штрафу. Давайте розберемо що саме змінилося і чи на користь бізнесу такі зміни?

Концепція вини за несплату податків

Логічно припустити, що відсутність вини, тобто певного умисного діяння, має виключати застосування штрафів до платників податків за податкові правопорушення. Водночас, донедавна такий висновок можна було знайти лише в судовій практиці, яку податкові органи не завжди беруть до уваги при складанні актів перевірки.

Нарешті з 1 січня 2021 року вказаний правовий висновок знайшов своє відображення у Податковому кодексі («Кодекс»). Відтепер Кодексом передбачено, що особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення лише за умови наявності в її діянні вини.

Під виною розуміється невжиття особою достатніх заходів для дотримання встановлених правил та норм, хоча у особи була можливість такі заходи вжити.

Цікаво, що саме податковий орган має довести, що заходи, вжиті особою не були достатніми. Іншими словами, по замовчуванню вважається, що компанія такого принципу дотрималася. Щоб стверджувати зворотне, податкова має довести, що платник податків діяв (і) нерозумно, (іі) недобросовісно та (ііі) без належної обачності.

Всім, хто стикався з податковими спорами, пов’язаними з «нереальністю» господарських операцій, відомо, що поняття «добросовісний платник» та «належна обачність» платника податку не є новими.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що платники податків мають проявляти розумну обачливість, адже наслідки вибору недобросовісного контрагента покладається саме на них. Тобто, платникам податку необхідно подбати про підготовку доказової бази, яка б підтверджувала прояв належної обачності при виборі контрагента.

Іншими словами, дані поняття невід’ємно пов’язані одне з одним: добросовісний платник – це особа, яка кожного разу при здійсненні господарської діяльності та виборі своїх контрагентів проявляє належну обачність.

Ми рекомендуємо компаніям готувати доказову базу самостійно і не покладатися на принцип доведення саме податковою недотримання платником податку концепції «належної обачності».

Про належну обачність може свідчити:

• проведення встановленої внутрішньої процедури відбору контрагента – тендеру;
• попереднє (до укладення договору) отримання від контрагента установчих, дозвільних документів, документів та інформації, що підтверджують наявність трудових, матеріальних ресурсів, досвіду здійснення аналогічної діяльності;
• аналіз інформації про контрагента, отриманої з загальнодоступних джерел та державних реєстрів;
• встановлення в договорі обов’язкових гарантій, що надаються контрагентом;
• тощо.

З появою концепції вини у податковому законодавстві з метою мінімізації ризиків притягнення до фінансової відповідальності платники податків навіть після завершення правовідносин з контрагентом, та як мінімум три роки, мають зберігати відповідні докази прояву своєї належної обачності.

Чи завжди необхідною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності є встановлення контролюючими органами вини особи?

Не у всіх випадках для притягнення особи до фінансової відповідальності податковому органу доведеться доводити наявність вини. Вина є обов’язковою умовою для притягнення до відповідальності лише при вчиненні умисних податкових правопорушень, в тому числі:

• нарахування податку податковими органами за результатами перевірки внаслідок умисного вчинення платником податків певних діянь;
• умисне порушення платником податків строків сплати узгодженої суми грошового зобов’язання;
• умисне ненарахування / несплата податків податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь нерезидента або іншого платника податків.

Давайте розберемо коли можна стверджувати, що діяння є умисним і як податкова може це довести?

Згідно Кодексу діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених податкових законодавством.

Іншими словами податковий орган має довести, що платник податків мав на меті саме отримання податкової вигоди.

В податкових спорах поняття умислу ще не є розповсюдженим. Разом з цим, Верховний Суд вже висловлювався про те, що: «у випадку нез’ясування платником податків наявності повноважень у представника контрагента щодо укладення угоди, у здійсненні господарської операції та оформленні первинних документів, така поведінка може свідчити про наявність умислу на безпідставне одержання податкової вигоди та тягнути за собою ризик настання негативних наслідків для такого платника».

Тиками чином, недотримання платником принципу належної обачності, не лише доводитиме вину, а й може свідчити про наявність умислу в його діяннях.

Слід зазначити, що наявність в діях компанії умислу впливає на розмір штрафу, що сплачується за результатами податкової перевірки.

Якщо податкова не доведе наявність саме винного діяння, то штраф буде менше, ніж раніше та складе лише 10% суми визначеного податкового зобов’язання. А ось за вчинення умисного правопорушення доведеться заплатити як і раніше штраф в розмірі 25% суми визначеного податкового зобов’язання.

Впровадження понять «вини» та «умислу» у податковому законодавстві є позитивними змінами, що мають захищати інтереси платників податків. Разом з цим, такі зміни потягнуть і виникнення нової судової практики щодо їх доведення та спростування у різних категоріях податкових спорів.