Забезпечення витрат на правову допомогу та зустрічне забезпечення позову: як ці норми діють на практиці?

Що передбачають ці процесуальні інститути, коли та за яких умов застосовуються, а також які складнощі можуть виникати в ході реалізації цих процедур, –пропонуємо розібратися.  

Забезпечення витрат на професійну правничу допомогу

Відповідно до положень процесуального закону, у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача.

До судових витрат належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Забезпечення витрат на професійну правничу допомогу – цевид забезпечення судових витрат, який гарантує відшкодування ймовірних затрат відповідача на послуги адвоката у цивільному та господарському процесах. Він полягає у внесенні позивачем на депозитний рахунок суду грошової суми для забезпечення можливого відшкодування майбутніх витрат відповідача на професійну правничу допомогу та інших витрат, які має понести відповідач у зв’язку із розглядом справи.

Отже, право на відшкодування таких витрат має виключно відповідач. Третя особа не може звернутися з відповідним клопотанням до суду.

За клопотанням відповідача, з урахуванням конкретних обставин справи, суд може постановити ухвалу про таке забезпечення судових витрат.

Водночас, забезпечення витрат на професійну правничу допомогу застосовується у випадках, якщо:

• позов має ознаки завідомо безпідставного; або
• позов має інші ознаки зловживання правом на позов; або
• позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання чи місцезнаходження на території України, а також майна, в розмірі, достатньому для відшкодування судових витрат відповідача у випадку відмови у позові.

Таке забезпечення також може бути застосоване, якщо позивач вчиняє дії щодо відчуження майна або ж відповідач доведе, що майновий стан позивача може  ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду про відшкодування судових витрат відповідача у разі відмови у позові. 

Аналіз актуальної практики свідчить, що у переважній більшості випадків суди відмовляють відповідачам у задоволенні клопотань про забезпечення витрат на професійну правничу допомогу у зв’язку з недоведеністю вищевказаних обставин.

Таким чином, відповідачу у клопотанні про забезпечення витрат на професійну правничу допомогу необхідно не тільки зазначити, що, наприклад, позов має ознаки зловживання правом, але й належними, допустимими та достатніми доказами підтвердити цю обставину.

Так, в ухвалі Воловецького районного суду Закарпатської області від 07 жовтня 2020 року  у справі № 936/706/20 суд дійшов висновку про необхідність забезпечення витрат на професійну правничу допомогу відповідача, оскільки останній обґрунтував, що позивач зловживає правом на позов. Суд першої інстанції врахував факт наявності трьох позовів упродовж 2019-2020 років з тотожними позовними вимогами. Крім того, судом було надано оцінку поведінці позивача в інших аналогічних справах. Позивач, будучи належним чином повідомленим про судові засідання, не з’являвся для участі у них і не повідомляв суд про причини своєї неявки.

У свою чергу, оцінюючи доводи відповідачів про безпідставність позову, суди часто звертають увагу, що встановлення наявності чи відсутності підстав для пред’явлення позову здійснюється судом під час розгляду справи по суті в нарадчій кімнаті після закінчення з’ясування обставин справи та перевірки їх доказами.

Наприклад, в ухвалі від 13 серпня 2021 року у справі № 753/7146/21 Дарницький районний суд м. Києва зазначив, що вважає за неприпустиме надавати на цій стадії судового розгляду будь-які оцінки щодо поданих сторонами доказів та утримується від передчасних висновків щодо обґрунтованості позову, оскільки жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Їх належність, допустимість, достовірність оцінюються як кожного окремо, так і їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності у нарадчій кімнаті.

У переважній більшості суди займають позицію, що відсутність нерухомого та рухомого майна у позивача не може беззаперечно свідчити про те, що витрати на професійну правничу допомогу не зможуть бути відшкодовані не за рахунок реалізації майна, а власними коштами позивача.

Окрім наявності підстав для забезпечення витрат на професійну правничу допомогу, відповідач також має довести суду, що такі витрати є співмірними, обґрунтованими та пропорційними.

Згідно позиції Верховного Суду, зокрема, викладеній у постанові від 02 червня 2020 року у справі № 707/396/17, відповідач повинен також документально обґрунтувати склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу, щодо забезпечення яких звертається до суду. Такими документами можуть бути договір про надання правової допомоги, додаткова угода до договору, детальний опис робіт та наданих послуг. Водночас, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг, витраченим часом, а також ціною позову або значенням справи для сторони.

Якщо суд доходить висновку про необхідність забезпечення витрат на професійну правничу допомогу, він постановляє відповідну ухвалу, якою зобов’язує позивача внести на депозитний рахунок суду певну грошову суму у визначений судом строк.  

Ухвала про забезпечення судових витрат на професійну правничу допомогу не підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду. Заперечення на таку ухвалу включаються до апеляційної скарги на рішення суду та перевіряються під час розгляду справи в апеляційному порядку. 

У разі невнесення позивачем у визначений судом строк коштів для забезпечення витрат на професійну правничу допомогу, суд за клопотанням відповідача має право залишити позов без розгляду. У такому випадку заперечення на ухвалу про забезпечення судових витрат на правничу допомогу можуть бути викладені в апеляційній скарзі на ухвалу суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду.

Якщо за результатом розгляду справи позов буде задоволено, суд ухвалює рішення про повернення внесеної суми позивачу. А у випадку відмови у позові, закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду – про відшкодування за її рахунок витрат відповідача повністю або частково.

Зустрічне забезпечення

Забезпечення позову, наприклад, накладення арешту на рахунки відповідача, часто призводить до завдання останньому збитків.

У зв’язку з цим, у цивільний та господарський процеси було запроваджено інститут зустрічного забезпечення, який є гарантією відшкодування ймовірних збитків відповідача.

Зустрічне забезпечення має на меті зберегти певний баланс сторін і нейтралізувати можливі негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову.

Так, суд може вимагати від особи, яка звернулася з клопотанням про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих внаслідок цього збитків відповідача.

Аналізуючи норми, що регулюють зустрічне забезпечення, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у своїй постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/3222/17 вказав, що реалізація заходів зустрічного забезпечення є правом суду, а не його обов`язком, за винятком певних випадків.

Так, суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо:

• позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання чи місцезнаходження на території України, а також майна, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, у випадку відмови у позові; або
• суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, у випадку відмови у позові.

Важливо, що в господарському процесі такі винятки відсутні, і застосування заходів зустрічного забезпечення є виключно правом суду.

Як правило, зустрічне забезпечення – це внесені на депозитний рахунок суду грошові кошти у визначеному судом розмірі.

Однак воно може бути здійснено і шляхом:

• надання гарантії банку, поруки або іншого фінансового забезпечення на визначену суму та від погодженої судом особи. При цьому  у суду не має бути жодних сумнівів щодо фінансової спроможності такої особи;
• вчинення інших,  визначених судом дій, для усунення потенційних збитків та інших ризиків відповідача, пов`язаних із забезпеченням позову.

Оскільки вжиття заходів зустрічного забезпечення за загальним правилом має диспозитивний характер, то при вирішенні питання про їх застосування суд повинен оцінити необхідність зустрічного забезпечення, перевірити наявність у відповідача збитків, завданих забезпеченням позову, та визначити їх потенційний розмір. При цьому обов’язок доведення наявності таких збитків покладено саме на відповідача.

Так, вирішуючи питання щодо необхідності зустрічного забезпечення у справі № 676/3337/19, Кам`янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області у своїй ухвалі від 02 червня 2021 року дійшов висновку, що оскільки обраний вид забезпечення позову не впливає на матеріальний стан відповідача, як власника майна, не призводить до понесення додаткових витрат внаслідок його застосування, та відсутні докази завдання відповідачу збитків внаслідок вжиття заходів забезпечення позову, тому, відповідно, і немає підстав для застосування заходів зустрічного забезпечення позову.

Досить часто причиною відмови у задоволенні клопотання про застосування зустрічного забезпечення є також неподання відповідачем належних розрахунків можливих збитків, які він може понести в результаті прийнятих судом заходів забезпечення позову та відповідного обґрунтування таких розрахунків.

Слід додати, що окрім встановлення наявності підстав для застосування заходів зустрічного забезпечення, на суд покладено також обов’язок оцінки співмірності таких заходів як із застосованими судом заходами забезпечення позову, так і з розміром збитків, яких може зазнати відповідач.

Аналізуючи вказане питання, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 зазначила, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії».

Ухвала про зустрічне забезпечення може бути оскаржена до апеляційного суду, як разом з ухвалою про забезпечення позову, так і окремо. В той же час, відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постанові від 19 листопада 2020 року у справі № 520/14591/18, ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання про зустрічне забезпечення не може бути оскаржена в апеляційному порядку до ухвалення рішення суду по суті спору й окремо від цього рішення, тобто, оскарження такої ухвали в апеляційному порядку можливе разом з рішенням суду по суті спору.

Висновок

Таким чином, процедури забезпечення витрат на професійну правничу допомогу та зустрічного забезпечення спрямовані на захист відповідачів від можливих збитків під час здійснення судового розгляду. Однак, суди вкрай рідко застосовують ці процесуальні інститути на практиці, що не в останню чергу пов’язано з недоліками процесуального законодавства. Тому у вирішенні цих проблемних моментів зможе допомогти формування єдиної правозастосовчої практики, в тому числі, на рівні Верховного Суду.