Кредитний ресурс

Українські банки все активніше вдаються до спільного фінансування великих позичальників.

Найчастіше такі масштабні проекти здійснюються із залученням коштів міжнародних фінансових установ (далі — МФУ), таких як International Finance Corporation і European Bank for Reconstruction and Development.

Головна особливість такого кредитування полягає в тому, що воно здійснюється на основі міжнародних стандартів і документів, підпорядкованих праву інших юрисдикцій, оскільки національне законодавство значно відстає від міжнародної практики і належним чином не регулює відносини між кредиторами.

У більшості випадків МФУ виступає в спільному фінансуванні старшим кредитором, який має пріоритетні права щодо забезпечень і повернення боргу. Укладаючи угоду з МФУ, банкам слід враховувати не тільки переваги від такої трансакції, але й можливі ризики.

Забезпечення зобов’язань

Одним з найважливіших питань співфінансування є забезпечення зобов’язань перед кредитором, яке реалізується шляхом передачі в заставу активів боржника, зокрема нерухомості і його корпоративних прав.

Регулювання правовідносин між кредиторами щодо забезпечень переважно здійснюється із застосуванням англійського права на підставі різних договорів, зокрема Subordination Agreement (договір субординації боргу), Intercreditor Agreement (угода між кредиторами), Security Sharing Agreement (договір розподілу забезпечень) тощо.

Мета таких угод — встановити правила взаємодії кредиторів, визначити пріоритет вимог кредиторів, черговість звернення стягнення на предмет застави та розподілу коштів від погашення боргу і реалізації предмета застави.

У той же час, оскільки боржником в таких угодах виступає українська компанія, банки повинні враховувати труднощі реалізації таких договорів в умовах чинного законодавства України.

Red flags в контрактах

Наприклад, можливість укладення Subordination Agreement, в якому визначається черговість погашення боргу між кредиторами, законодавством України належним чином не врегульована, і фактично цей механізм реалізується тільки шляхом внесення змін до кожного конкретного договору в частині графіка платежів.

У процедурі ж банкрутства, договір субординації боргу не братиметься до уваги судом і ліквідатором, оскільки встановлена законом черговість задоволення вимог не може бути змінена за згодою кредиторів.

Укладаючи Security Sharing Agreement/Intercreditor Agreement, кредитори визначають пріоритет (черговість) вимог на заставне майно та порядок розподілу коштів, отриманих від боржника. У той же час законодавство дозволяє встановити пріоритет застави, іпотеки тільки з огляду на черговість реєстрації обтяження.

Українським банкам важливо розуміти, що при зверненні стягнення на предмет іпотеки першої черги, наступна іпотека (другої черги) припиняється. На практиці виникає велика кількість питань, пов’язаних з розподілом стягнутих активів між кредиторами.

А в разі банкрутства боржника не виключено, що задоволення вимог заставних кредиторів буде здійснюватися пропорційно їх заявленим вимогам незалежно від встановленого будь-яким договором пріоритету вимог, оскільки такі кредитори будуть віднесені до однієї черги.

Варто відзначити, що Intercreditor Agreement або Security Sharing Agreement не відповідають критеріям прийнятності забезпечення. У зв’язку з цим банк не зможе врахувати заставу другої черги при розрахунку нормативів кредитного ризику, що також може негативно впливати на рейтинг банку.

На закінчення, вступаючи в угоду з МФУ, необхідно пам’ятати про їх особливий статус, зокрема недоторканність архівів, що фактично позбавляє можливості витребувати будь-яку інформацію від МФУ, а також імунітет активів від конфіскації або арешту.

Звичайно ж, великі проекти з фінансування є відмінною можливістю для банку поповнити свій кредитний портфель респектабельними клієнтами. Однак цілий ряд умов подібних угод можуть мати неприємні наслідки, які важливо своєчасно прогнозувати й усувати.