Дайджест новин | грудень 2025

Практика корпоративного права

1 січня 2026 року запрацювала Національна установа розвитку

1 січня 2026 року в Україні набрав чинності Закон України № 4622-IX “Про Національну установу розвитку”, і відповідна інституція почала працювати.

Головним завданням цієї установи є сприяння економічному і соціальному розвитку та відновленню країни через надання підтримки бізнесу, реалізацію програм розвитку й надання фінансової допомоги визначеним групам отримувачів.

Національна установа розвитку буде надавати підтримку, зокрема, підприємцям малого й середнього бізнесу, а також іншим цільовим групам у вигляді кредитів, гарантій, грантів та безповоротної допомоги. Вона також розроблятиме та реалізовуватиме програми і проєкти розвитку на державному, місцевому й міжнародному рівнях.

Фінансувати свою діяльність установа зможе за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, міжнародної допомоги й інших законних джерел. Мінімальна частка держави у статутному капіталі установи має становити 51 %.

Для забезпечення прозорості та підзвітності щороку на офіційному вебсайті установи буде оприлюднюватися звіт про її діяльність та фінансова звітність разом із відповідними висновками аудитора.

Запрацював механізм компенсацій збитків бізнесу через воєнні дії

29 листопада 2025 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України № 1541, яка затверджує порядок часткової компенсації вартості майна підприємств, пошкодженого або знищеного внаслідок військової агресії Російської Федерації, а також часткової компенсації страховим премій за договорами страхування від воєнних ризиків. Хоча документ чинний вже більше 30 днів, його положення почали застосовуватися лише з 1 січня 2026 року, саме з цієї дати бізнес має можливість подавати заявки та отримувати відповідні виплати.

Згідно з постановою, компенсується вартість пошкодженого або зруйнованого майна суб’єктів господарювання, які працюють у зонах підвищеного ризику (зокрема в областях Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Миколаївській, Одеській, Полтавській, Сумській, Харківській, Херсонській та Чернігівській) за умови, що такі об’єкти не розташовані на тимчасово окупованих територіях.

Окремо передбачено часткову компенсацію страхових премій за договорами страхування від воєнних ризиків для бізнесу, що уклав такі договори на території України.

Постанова встановлює низку умов, зокрема вимоги до суб’єктів господарювання, яким може бути надана компенсація, максимальні граничні розміри виплат та порядок подання заяв – усе це спрямовано на забезпечення чіткої процедури відшкодування збитків без зайвих затримок.

Президент підписав закон про розвиток фінансової інклюзії

25 грудня 2025 року Президент України підписав Закон № 4465-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розвитку фінансової інклюзії”. Цей документ був підготовлений Комітетом Верховної Ради з питань фінансів, податкової та митної політики і опублікований у офіційних джерелах.

Закон створює правові умови для появи нового виду банків – банків фінансової інклюзії, які працюватимуть на підставі обмеженої банківської ліцензії. Основною метою таких установ стане забезпечення доступу до фінансових послуг для громадян та підприємств, які зараз мають обмежений доступ до традиційного банківського обслуговування – зокрема для людей у прифронтових, деокупованих та віддалених регіонах, а також для соціально вразливих груп населення та мікропідприємств.

Закон також визначає особливості отримання обмеженої ліцензії для банків фінансової інклюзії і регулювання їх діяльності, включно з вимогами до таких установ і правилами їх функціонування. Національному банку України надаються повноваження сприяти розвитку фінансової інклюзії та визначати правила для цих нових учасників ринку.

Банки фінансової інклюзії зможуть надавати банківські та інші фінансові послуги фізичним особам, підприємцям, громадським організаціям, благодійним структурам, а також органам влади й місцевого самоврядування.

Уряд затвердив пакет документів для запуску режиму “Defence City”

Уряд схвалив комплекс постанов, що визначають практичні кроки для запуску спеціального правового режиму “Defence City” – ініціативи для підтримки підприємств оборонно-промислового комплексу. Ці рішення стали черговим етапом імплементації відповідних законів, ухвалених Верховною Радою раніше.

Документи встановлюють порядок включення підприємств до реєстру резидентів режиму, критерії для отримання пільг і порядок взаємодії з Міноборони та іншими органами. Вони також передбачають механізми подання даних, підстави для надання податкових та митних преференцій, а також вимоги до прозорості та звітності учасників режиму.

Крім того, затверджено правила обміну інформацією між державними органами та учасниками “Defence City”, визначено відповідальні органи за ведення реєстру та контроль за дотриманням умов режиму. Документи містять чіткі строки та формати подання звітності, що має забезпечити прогнозованість і рівні умови для всіх учасників.

Прийняті постанови набирають чинності разом з основними законами про “Defence City” і дозволяють розпочати практичну реалізацію режиму, зокрема подання першої хвилі заявок від підприємств, які відповідають критеріям участі.

Запуск цього пакету документів має забезпечити реальний старт роботи “Defence City” як інструмента державної підтримки для оборонної промисловості та сприяти розвитку виробничих потужностей і зростанню інвестицій у секторі.

З 1 січня 2026 року Україна припиняє використання певних географічних зазначень ЄС для власної продукції

З 1 січня 2026 року припиняється 10-річний перехідний період, передбачений Угодою про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, і Україна більше не буде використовувати низку географічних зазначень ЄС для маркування подібних товарів українського походження.

Це стосується вин, що мали назви Шампанське, Мадера, Порто, Херес, Марсала, Малага, Токай, а також спиртних напоїв під назвами Коньяк, Арманьяк, Кальвадос, Граппа, Аніс Португеж. Відповідно до Угоди, такі позначення можуть використовуватись лише виробниками з відповідних регіонів ЄС.

У зв’язку з цим, для українських вин та спиртних напоїв виробники мають змінити їхні позначення відповідно до вимог національного законодавства: продуктам слід надавати назви, що не містять згаданих географічних зазначень і не вводять в оману щодо їх походження.

Для напоїв, що були вироблені та марковані до 1 січня 2026 року, дозволено їх реалізацію на внутрішньому ринку до вичерпання залишків на складах, але подальше використання застарілих назв заборонено.

Практика податкового права | TAX ALERT

Запланована ратифікація Угоди між Україною та Словенією про технічну та фінансову співпрацю з податковими пільгами

18.12.2025 у Верховній Раді України було зареєстровано проєкт закону «Про ратифікацію Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Словенія про технічне та фінансове співробітництво».

Метою цієї Угоди є підтримка та спрощення програм проєктів, які реалізуються в Україні та фінансуються повністю або частково за рахунок Словенії.

Зокрема, Угода передбачає, що професійні послуги, обладнання та матеріали, що надаються в рамках програм та проєктів між Словенією та Україною звільняються від усіх прямих та непрямих, національних та місцевих податків та зборів, що застосовуються в Україні, зокрема і податку на додану вартість.

Також згаданим документом встановлюється, що товари, необхідні для виконання програм проектів у рамках Угоди, можуть бути ввезені на митну територію України та вивезені після завершення робіт без сплати мита, податків та інших зборів, що мають аналогічну силу, зокрема митних платежів. У разі відчуження цих товарів на митній території України, вони підлягають оподаткуванню відповідно до законодавства України.

Набрали чинності зміни в оподаткуванні імпорту товарів для безпеки і оборони

26.12.2025 набрав чинності Закон України № 4709-ІХ «Про внесення змін до підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на додану вартість операцій із ввезення на митну територію України товарів для потреб безпеки і оборони».

Зокрема, документом передбачено:

• розширення переліку товарів, звільнених від ПДВ при імпорті (до списку товарів, які можуть ввозитися без сплати ПДВ у рамках пільги для потреб безпеки і оборони, було додано симулятори бойових дій);
• поширення дії пільгового режиму щодо оподаткування ПДВ на ввезення товарів для безпеки і оборони, зокрема, такі пільги відтепер поширюються не лише на контракти (договори) з оборонних закупівель;
• поширення дії пільгового режиму щодо оподаткування ПДВ на модернізацію оборонного устаткування;
• встановлення, що у разі втрати, знищення або визнання непридатними до використання товарів, ввезених на митну територію України із застосуванням пільги зі сплати ПДВ, така пільга не втрачається за умови належного документального підтвердження відповідних обставин перед митним органом.

Також 26.12.2026 набрав чинності Закон України № 4710-ІХ «Про внесення змін до Митного кодексу України щодо вдосконалення процедури справляння митних платежів та виконання окремих митних формальностей щодо товарів, які ввозяться на митну територію України для потреб безпеки і оборони».

Ним, зокрема, передбачається звільнення від ввізного мита для розробників і виробників дронів, машин розмінування, засобів протидії технічним розвідкам та інших оборонних товарів, встановлюються митні пільги для їх модернізації, визначається порядок збереження пільг у разі зміни цільового використання, а також у випадках втрати, знищення або визнання товарів непридатними через аварії чи форс-мажор за умови належного документального підтвердження.

Заплановано повернення охоронної діяльності до спрощеної системи оподаткування

30.12.2025 у Верховній Раді України було зареєстровано проєкт закону № 14348 «Про внесення зміни до підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 Податкового кодексу України».

Законопроєктом передбачається виключення обмеження права суб’єктів охоронної діяльності бути платниками єдиного податку першої-третьої груп.

Про встановлення відповідного обмеження ми писали раніше.

Планується запровадження обовʼязкової реєстрації платником ПДВ для платників єдиного податку

18.12.2025 Міністерство фінансів України оприлюднило проєкт закону «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо реєстрації платників єдиного податку платниками податку на додану вартість».

Зокрема, законопроєктом встановлюється, що якщо платник єдиного податку на 1-3 групі (окрім е-резидентів) досягає обороту розміром 1 000 000 грн, така особа зобовʼязана зареєструватися платником ПДВ шляхом подання до податкових органів заяви не пізніше 10 числа місяця, що йде за місяцем досягнення відповідного ліміту. У такому випадку для відповідних осіб буде встановлюватися єдиний податок у розмірі 3% з першого числа місяця, в якому було подано відповідну заяву.

Відтерміновано початок застосування нової класифікації відходів для оподаткування

Постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення зміни до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2023 р. № 1102» застосування Порядку класифікації відходів для цілей оподаткування та Національного переліку відходів перенесено на 01.01.2027.

Раніше терміном початку застосування відповідних документів було 01.01.2026.

Судова практика 

Конституційний Суд України визнав неконституційним встановлений тримісячний строк для звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати

11 грудня Велика палата Конституційного Суду України розглянула справу за конституційним поданням Верховного Суду про конституційність частини першої статті 233 Кодексу законів про працю (далі – КЗпП України) та ухвалила Рішення № 1-р/2025.

Зазначається, що згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України «працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті».

Дослідивши питання, порушені в конституційному поданні, Суд зробив висновок, що оспорюваний припис Кодексу в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат є таким, що не відповідає Конституції.

Конституційний Суд України зазначив, що законодавець наділений дискрецією у визначенні строків звернення працівника до суду у трудових спорах і може встановлювати різні строки для різних категорій таких спорів з урахуванням характеру спірних правовідносин.

Хоча установлення часового обмеження для реалізації визначеного законом права особи є питанням розсуду законодавця, однак, лише за умови, що таке обмеження не порушує сутності права, установлене з легітимною метою, воно є справедливим та об’єктивно виправданим.

Суд вказав, що законодавець пов’язав строк звернення до суду лише з актами, якими оформлюють припинення трудових відносин, та не врахував специфіки правовідносин, що тривають. Так, працівник, перебуваючи у трудових відносинах, у випадку систематичної невиплати винагороди чи періодичних затримок виплати має подавати позови кожних три місяці, щоб не втратити право на судовий захист.

Таке законодавче регулювання не враховує балансу інтересів сторін у трудових правовідносинах, суперечить принципу рівності та спричиняє юридичну невизначеність, яка позбавляє працівника ефективного захисту гарантованого Конституцією права на своєчасне одержання винагороди за працю.

КАС ВС висловив правову позицію щодо законності призову (прийняття) на військову службу особи, яка не досягла 25-річного віку

Спірним питанням, яке розглядав Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 14.11.2025 у справі № 460/5251/24, була правомірність призову позивача у 23-річному віці за умов мобілізації та зарахування його до списків військової частини, оскільки добровільної згоди на призов під час мобілізації позивач не надавав, а контракт на проходження військової служби не підписував.

КАС ВС зауважив, що в період з 24 лютого 2022 року до 18 травня 2024 року (до набрання чинності Законом № 3633-ІХ) існувала правова нерівність: громадяни призовного віку до двадцяти семи років, визнані непридатними у мирний час, але обмежено придатними у воєнний, включалися до обліку військовозобов’язаних і могли бути мобілізовані. У разі повторного огляду ВЛК, якщо їх визнавали придатними і вони не мали інших підстав для відстрочки чи бронювання, вони підлягали призову.

18 травня 2024 року набрав чинності Закон № 3633-ІХ, яким було змінено граничний призовний вік – з 27 до 25 років та розширені та уточнені підстави для надання відстрочки.

Частини п’ята та шоста статті 23 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (у редакції Закону № 3633-ІХ) передбачили, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації до досягнення 25-річного віку військовозобов’язані, які пройшли базову загальновійськову підготовку відповідно до статті 10-1 Закону про військову службу чи базову військову службу та військовозобов’язані з числа громадян, які проходили військову службу та були звільнені зі служби у запас у зв’язку із звільненням з полону.

КАС ВС звернув увагу, що до 18.05.2024 віковий критерій (25 років) застосовується виключно до призовників, а інші категорії військовозобов’язаних до 25 років (зокрема, зараховані в запас за результатами ВЛК) підлягали призову на військову службу під час мобілізації, а з 18.05.2024 віковий критерій у 25 років застосовується виключно до призовників та осіб, які стали військовозобов’язаними у зв’язку з проходженням базової загальновійськової підготовки чи базової військової служби, і громадян, які проходили військову службу та були звільнені зі служби у запас у зв’язку із звільненням з полону.

Встановлено, що позивач, будучи звільненим від строкової служби як «непридатний у мирний час, обмежено придатний у воєнний час», з 26.04.2018 мав статус військовозобов’язаного, тому після підтвердженої придатності за ВЛК (та відсутності у нього відстрочки/бронювання, його призов під час мобілізації є правомірним.

Компенсація за частку у спільному житлі: ВП ВС наголосила, що суд має враховувати фактичну платоспроможність особи, з якої вона стягується

Позивачці належало 3/5 частки у праві власності на квартиру, тоді як відповідачам – по 1/5 частки цієї квартири кожному. Відповідачі є сторонніми для неї особами, через що спільне володіння і користування цією квартирою є неможливим, а пропозиції позивачки щодо викупу їхніх часток відповідачі ігнорували. Позивачка була згодна на припинення свого права власності на належну їй частку квартири в обмін на виплату їй грошової компенсації вартості такого майна.

Суд першої інстанції відмовив у позові, оскільки у відповідачів не було фінансової спроможності сплатити суму такої компенсації. Натомість апеляційний суд задовольнив позов, керуючись тим, що платоспроможність (чи бажання) відповідача не має значення для вирішення спору про стягнення компенсації за частку в праві власності на неподільну річ.

Переглядаючи рішення судів, Велика Палата ВС дійшла висновку, що під час вирішення спорів за вимогою одного зі співвласників про припинення його права на частку в спільному майні, яким є житло, шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, підлягає врахуванню майновий стан відповідача (відповідачів), а саме можливість сплатити компенсації вартості частки, право позивача на яку припиняється та передається відповідачу (відповідачам), та те, чи не призведе виконання відповідного рішення про стягнення компенсації до звернення стягнення на ту частку, право на яку передано іншим співвласникам відповідним судовим рішенням.

Вирішуючи спори у справах про припинення права на частку в об’єктах нерухомості, особливо у тих, які є єдиним житлом, мають враховуватися особливості такого об’єкта, оцінюватися баланс інтересів сторін спору з урахуванням платоспроможності особи, на яку покладається обов’язок сплатити компенсацію за частку іншого співвласника.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у справі про виділ частки у квартирі шляхом виплати компенсації (постанова від 10 грудня 2025 року у справі № 466/2128/23).

КСУ: обмежено підстави представництва прокурором інтересів держави в суді

Другий сенат Конституційного Суду України 03 грудня 2025 року ухвалив Рішення № 6-р(II)/2025, яким визнав неконституційними окремі положення щодо представництва прокурорами інтересів держави в суді.

Дослідивши питання, порушені в конституційній скарзі, Суд визнав конституційними абзаци перший, другий, третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697–VII зі змінами (далі – Закон), якими визначено порядок та умови здійснення прокурором представництва інтересів громадянина або держави в суді.

Водночас Суд визнав неконституційними окремі приписи Закону, які надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв’язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб’єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Окремо КСУ зазначив, що «виключні випадки» представництва інтересів держави прокурором стосуються лише виняткових, нетипових за своєю юридичною природою обставин, а визначення таких випадків належить до дискреції законодавця.

Визнані неконституційними приписи втрачають чинність з 01 січня 2027 року. Водночас це рішення не поширюється на правовідносини, що виникли під час чинності відповідних норм і існують до моменту втрати ними чинності.

Сторони договору про закупівлю електричної енергії можуть неодноразово збільшувати ціну товару в разі її коливання на ринку, але не більше ніж на 10 % від ціни, визначеної при укладенні договору – ВП ВС

Загальне збільшення ціни за товар при послідовних змінах до договору про закупівлю (у разі коливання ціни товару на ринку) не може перевищувати 10 % від ціни товару, визначеної в договорі, зокрема й у випадку закупівлі бензину і дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.11.2025 у справі № 920/19/24.

За обставинами справи прокурор звернувся з позовом до енергопостачальника про визнання недійсними додаткових угод до договору про постачання електричної енергії споживачу, укладеного за результатами проведення публічної закупівлі на електронному майданчику «Prozorro», а також стягнення надмірно сплачених бюджетних коштів.

Прокурор стверджував, що сторони підписали низку додаткових угод до договору про збільшення ціни за одиницю товару, в результаті чого ціна на електричну енергію збільшилася на понад 10 %, а загалом на 100,75 % з одночасним зменшенням обсягів її постачання, що суперечить п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Суди попередніх інстанцій вимоги задовольнили в повному обсязі, зазначивши, що загальне збільшення не має перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

За результатами перегляду судових рішень Велика Палата ВС дійшла висновку, що норми п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону визначають правила внесення змін до договору про закупівлю без проведення нової процедури закупівлі, зокрема, надаючи можливість внесення цих змін у разі збільшення ціни товару, однак за умови, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору не має перевищувати нормативно визначеного граничного (порогового) відсоткового значення суми, визначеної в договорі про закупівлю, яке в п. 2 ч. 5 ст. 41 вказаного Закону унормовано на рівні не більше 10 %, а не застосовуватися щоразу до кожного окремого випадку внесення змін.

Велика Палата ВС погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про визнання оспорюваних додаткових угод до договору недійсними, оскільки ними передбачено підвищення цін на електричну енергію з перевищенням максимального ліміту в 10 %, а також за відсутності належного документального обґрунтування.

Практика кримінального права 

Арешт активів в іноземному банку: які шляхи захисту власних інтересів?

Арешт активів у транснаціональних кримінальних провадженнях залишається одним із ключових інструментів протидії корупції, відмиванню коштів і організованій злочинності. Водночас накладення арешту на майно, яке знаходиться за кордоном, суттєво ускладнюється через відмінності у процедурах та стандартах доказування у різних юрисдикціях.

Зокрема, ухвала українського суду про арешти майна не має прямої сили за межами України. Тому для фактичного «заморожування» активів потрібне рішення компетентного органу іноземної держави (freeze order), яке отримують через механізми міжнародної правової допомоги (двосторонні договори про правову допомогу, міжнародні конвенції, принцип взаємності).

Що важливо врахувати: міжнародні арешти активів вимагають бездоганного дотримання всіх процесуальних вимог та забезпечення належної якості доказової бази.

Коли арешт найчастіше вдається скасувати: якщо він накладений без достатніх підстав, порушено принцип пропорційності, не дотримано процедури міжнародної правової допомоги, арешт уже скасований в Україні або відсутній зв’язок арештованих активів із кримінальним провадженням.

Головний практичний висновок: ефективний захист можливий лише за умови паралельних дій у двох юрисдикціях – в Україні та в країні, де знаходяться активи, із координацією з іноземними колегами та використанням доступних міжнародно-правових механізмів.

Більш детально про механізми арешту активів в іноземних юрисдикціях, стандарти доведення та практичні інструменти захисту читайте у статті партнера GOLAW, керівника практики кримінального права, адвоката Ігоря Глушка.

Відмежування зловживання владою або службовим становищем за ст. 364 КК України від інших правопорушень: роз’яснення Верховного Суду

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду у постанові від 02 грудня 2025 року у справі № 686/7896/23 роз’яснив ключові критерії відмежування зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК України) від інших порушень під час виконання службових повноважень.

Суд наголосив, що визначальним для цього складу злочину є усвідомлене (умисне) вчинення дій всупереч інтересам служби. Не є зловживанням владою чи службовим становищем помилкове вчинення дій службовою особою, яке спричинило одержання неправомірної вигоди третіми особами. Таке помилкове діяння не характеризуватиметься умисною формою вини, яка вочевидь є обов’язковою для складу зловживання.

Наявність у службової особи мети отримати неправомірну вигоду та/або її зацікавленість в отриманні такої вигоди іншою особою є ознакою, яка дозволяє відмежувати зловживання службовим становищем від інших порушень, допущених у ході виконання повноважень, і яка запобігає можливості притягнення до кримінальної відповідальності лише за прийняття рішення або вчинення дій, правомірність яких може бути поставлена під сумнів або навіть скасовано в ході подальших юридичних процедур.