Позитивні зміни: що нового в Кримінальному процесуальному кодексі України

Баланс інтересів сторін кримінального провадження в процесі погодження законопроекту №1009 було витримано

— Проект №1009 приймали як невідкладний. Утім, деякі пропозиції так і залишилися на папері. Які з них були найбільш обурливими?

— Дійсно, чимало норм, які набули найбільшого резонансу під час обговорення законопроекту, не знайшли свого втілення в законі від 4.10.2019 №187-ІХ. Передусім не були підтримані зміни щодо скасування застави для підозрюваних у корупційних кримінальних правопорушеннях.

На мій погляд, ст.183 Кримінального процесуального кодексу в запропонованій редакції суперечила Конституції та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Адже в разі прийняття тієї норми порушувався б не тільки принцип рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, а й усталена практика Європейського суду з прав людини. Останній неодноразово наголошував, що застосування певного запобіжного заходу лише з підстав тяжкості обвинувачення є порушенням вимог конвенції.

Такими чином, ані Верховна Рада минулого скликання, ані новообрані народні депутати не наважилися переступити через основоположні засади судочинства. Адже навіть благородна мета боротьби з корупцією не виправдовує відступу від європейських гарантій щодо прав і свобод людини та громадянина.

Також залишився в силі один із дієвих механізмів боротьби з обвинуваченням, а саме — оскарження під час досудового розслідування повідомлення про підозру, який автори проекту намагалися прибрати. Нагадаю, що таке право виникає в особи після спливу одного місяця з дня повідомлення їй про підозру у вчиненні кримінального проступку або двох — про злочин, але не пізніше від закриття прокурором кримінального провадження або звернення до суду з обвинувальним актом.

— Чому це так важливо з погляду захисту особи? Адже можливість оскаржити ще не означає, що таке клопотання буде задоволене.

— Я вважаю, що судовий контроль на стадії досудового розслідування є дуже важливим інструментом захисту прав особи, котрій необґрунтовано повідомлено про підозру. Так, якщо після спливу двох місяців після повідомлення про підозру сторона обвинувачення не знайде достатніх доказів скоєння злочину або сторона захисту наведе вагомі аргументи, що доводять невинуватість особи, остання має можливість в судовому порядку скасувати підозру. Відповідно, буде скасований і запобіжний захід, обраний щодо такого підозрюваного.

— Не пройшли випробування на доцільність у профільному комітеті й зміни до стст.219 та 294, а також виключення ст.2951 КПК. Чим загрожувало їхнє схвалення?

— У такий спосіб міг бути запроваджений необмежений строк досудового розслідування у “фактових” справах, тобто тих, в яких жодній особі не повідомлено про підозру. Граничні строки розслідування у справах, в яких підозра повідомлена, мали залишитися незмінними, проте з передбаченням можливості їх продовження керівниками органів прокуратури без залучення слідчого судді.

Такий підхід, на мій погляд, не приніс би жодного позитиву. Більше того, призвів би до затягування розслідування, під час якого щодо осіб, які не мають статусу підозрюваного, можуть проводитися слідчі (розшукові) дії та заходи забезпечення кримінального провадження (у тому числі обшуки, допити, арешти майна тощо). Усе це ускладнювало б нормальне життя людини та функціонування суб’єкта господарювання. При цьому, не маючи статусу учасника провадження, особа значно обмежена в можливості захищатися від такого втручання правоохоронних органів.

Твердження про скасування державної монополії на експертизи в кримінальному процесі є дещо перебільшеним

— Отже, неприйнятних пропозицій удалося уникнути. А що позитивного приносить у КПК закон №187-ІХ?

— У такий спосіб міг бути запроваджений необмежений строк досудового розслідування у “фактових” справах, тобто тих, в яких жодній особі не повідомлено про підозру. Граничні строки розслідування у справах, в яких підозра повідомлена, мали залишитися незмінними, проте з передбаченням можливості їх продовження керівниками органів прокуратури без залучення слідчого судді.

Такий підхід, на мій погляд, не приніс би жодного позитиву. Більше того, призвів би до затягування розслідування, під час якого щодо осіб, які не мають статусу підозрюваного, можуть проводитися слідчі (розшукові) дії та заходи забезпечення кримінального провадження (у тому числі обшуки, допити, арешти майна тощо). Усе це ускладнювало б нормальне життя людини та функціонування суб’єкта господарювання. При цьому, не маючи статусу учасника провадження, особа значно обмежена в можливості захищатися від такого втручання правоохоронних органів.

— Отже, неприйнятних пропозицій удалося уникнути. А що позитивного приносить у КПК закон №187-ІХ?

— Наприклад, можливість закриття кримінального провадження у деяких “фактових” справах. Адже ст.284 КПК доповнено положеннями щодо закриття провадження, якщо особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, не встановлено, а строки давності притягнення до кримінальної відповідальності закінчилися. Водночас це положення не поширюється на випадки скоєння особливо тяжких злочинів проти життя чи здоров’я особи або злочинів, за які згідно із законом може бути призначене покарання у вигляді довічного позбавлення волі.

Слід звернути увагу, що зазвичай строки давності розпочинають свій відлік раніше, ніж строки досудового розслідування. Так, строки давності обчислюються від дня скоєння злочину, а не із дня внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що може відбуватися значно пізніше.

Таке доповнення вважаю позитивним, адже це має скоротити кількість надуманих кримінальних проваджень, за якими розслідування фактично не проводиться, але вони слугують приводом для проведення слідчих та процесуальних дій з метою тиску на потенційних підозрюваних.

Єдиним нюансом є порядок реалізації цієї норми. КПК передбачено, що учасники кримінального провадження мають право за наявності згаданих підстав заявляти клопотання прокурору про його закриття. У такому випадку провадження закривається суддею за клопотанням прокурора. Тобто фактично, щоб провадження було закрите, прокурор повинен після отримання такого документа подати відповідне клопотання до суду. Однак прямий обов’язок виконати такі дії ніде не встановлений. З огляду на це закриття провадження в цьому випадку залежить не лише від рішення суду, але й від волі прокурора.

— Чимало адвокатів і політиків нарікали на те, що будь-яка експертиза потребувала погодження зі слідчим суддею та мала проводитися виключно в державних установах. Тепер захисту буде простіше залучати експертів для підтвердження своєї позиції?

— Не секрет, що погодження проведення експертизи зі слідчим суддею було формальністю, на яку сторона захисту не мала процесуального впливу. Вилучення стадії судового контролю з процесу збирання доказів за допомогою експертизи видається позитивною зміною. Це спростить процедуру як для сторони захисту, так і для обвинувачення.

Якщо раніше від сторони обвинувачення вимагалося в обов’язковому порядку звернутися до слідчого судді щодо проведення експертизи, то зараз слідчий, прокурор повинні самостійно забезпечити її проведення. Так само самостійно залучити експерта на договірних умовах тепер має можливість і сторона захисту. При цьому, якщо в останньої немає на це коштів, вона може реалізувати своє право через слідчого суддю.

Крім того, через звернення до слідчого судді сторона захисту може ініціювати проведення експертизи у разі наявності претензій до висновків експерта, якого залучила сторона обвинувачення. Наприклад, у випадках, коли не вдається надати повний та належний висновок з питань, для з’ясування яких необхідне проведення експертизи, або існують достатні підстави вважати, що через відсутність необхідних знань, упередженість чи з інших причин залучений експерт надасть або надав неповний чи неправильний висновок. Або якщо експерт узагалі не був залучений стороною обвинувачення там, де це необхідно для вирішення питань, що мають істотне значення для кримінального провадження.

При цьому в клопотанні до слідчого судді про проведення експертизи необхідно вказати експерта, якого треба залучити, або експертну установу, котрій слід доручити проведення дослідження.

— Тобто фактично ліквідована монополія державних установ на проведення експертизи?

— Судячи із внесених змін, твердження про скасування державної монополії на експертизи в кримінальному процесі є дещо перебільшеним. Так, законом унесено зміни до ч.1 ст.7 закону “Про судову експертизу” та скасовано положення, згідно з яким судово-експертну діяльність у кримінальному провадженні провадили державні спеціалізовані установи. Проте жодних змін не зазнала ч.3 згаданої статті, відповідно до якої виключно державні спеціалізовані установи провадять судово-експертну діяльність, пов’язану з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз.

Таким чином, наприклад, економічна чи товарознавча експертизи для цілей кримінального провадження нині можуть проводитися також і приватними експертами, однак щодо криміналістичної, судово-медичної та судово-психіатричної експертиз монополія залишилася.

Внесені зміни до КПК мають стати запобіжним механізмом від зловживань

— Ви згадали, що перелік ухвал слідчого судді, що можуть бути оскаржені до апеляційного суду, був розширений. Що, на ваш погляд, це змінить?

— Так, законом №187-ІХ перелік ухвал слідчого судді, що можуть бути оскаржені до апеляційного суду на стадії досудового розслідування, доповнено ухвалами про застосування запобіжного заходу у вигляді застави або про відмову в застосуванні такого заходу.

Авжеж, такі зміни є позитивними для сторони захисту. Адже бувають випадки, коли розмір обраної застави не відповідає ні вимогам законодавства, ні здоровому глузду.

При цьому слід зважати, що відмова у застосуванні застави або застосування застави у меншому, ніж вказано в клопотанні, розмірі може бути оскаржена стороною обвинувачення до апеляційного суду.

— Під час деяких резонансних процесів сторона захисту наполягала на прочитанні обвинувального акта, що розтягувалося не на одну годину. Автори проекту стверджували, що цьому буде покладено край. Як це відобразилося у фінальній версії закону?

— Спочатку нагадаю, що до набрання чинності законом №187-ІХ, в разі наявності

відповідного волевиявлення учасників провадження, розгляд справи розпочинався з оголошення прокурором повного тексту обвинувального акта. Якщо ж у кримінальному провадженні було пред’явлено цивільний позов, за відповідним клопотанням оголошенню підлягав також повний текст позовної заяви. На практиці такі клопотання подавалися з метою затягування розгляду.

Нині сторони позбавлені такої можливості, адже тепер озвучуватиметься лише короткий зміст обвинувального акта та позовної заяви. Більше того, суд із врахуванням розумних строків має право обмежити тривалість короткого викладу обвинувального акта та позовної заяви.

До речі, змін зазнала також і ст.349 КПК. Так, для визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню, головуючий надає сторонам право проголосити вступні промови, в яких повинні зазначатися докази, якими вони підтверджуватимуть наведені обставини та порядок їхнього дослідження. При цьому застережене і право відмовитися від проголошення вступної промови.

Якщо ж сторона вирішила її проголосити, вона має дотримуватися розумних строків. Інакше за наявності ознак зловживання цим правом з метою затягування процесу суд після усного попередження зупиняє проголошення промови.

— Яким чином ще законодавець спробував припинити зловживання зі сторони обвинувачення шляхом встановлення судового контролю?

— Статтю 169 КПК доповнено нормами, відповідно до яких прокурору, слідчому негайно після оголошення надаються або не пізніше від наступного робочого дня направляються поштою (в разі їх відсутності в судовому засіданні) копії таких судових рішень:

• про відмову в задоволенні клопотання про арешт тимчасово вилученого майна;
• про часткове задоволення клопотання про арешт тимчасово вилученого майна;
• про повне скасування арешту тимчасово вилученого майна;
• про часткове скасування арешту тимчасово вилученого майна.

Тобто встановлено граничні строки для надання стороні обвинувачення рішень, що є підставою для повернення тимчасово вилученого майна. Більше того, після отримання такого рішення прокурор, слідчий повинні негайно вжити заходів щодо його виконання та направити повідомлення про це слідчому судді.

Думаю, всім моїм колегам знайома ситуація, коли постає питання про повернення тимчасово вилученого майна, а слідчий чи прокурор нехтують зверненнями власників. У переважній більшості випадків вони посилаються серед іншого на те, що не отримували судового рішення. У багатьох випадках прокурори, навіть коли присутні при винесенні судового рішення, наслідком якого повинне бути повернення майна, у подальшому ігнорують його виконання.

Сподіваємося, що судовий контроль за виконанням рішень, що передбачають повернення тимчасово вилученого майна, змінить ситуацію на користь власників та дисциплінує правоохоронців.

— Починаючи з моменту прийняття КПК тривали суперечки щодо того, хто саме повинен вручати повідомлення про підозру нардепам чи суддям. Одні фахівці стверджували, що вручати цей документ має особисто Генеральний прокурор або його заступники. Самі ж керівники ГПУ вважали, що «це не царська справа», і перекладали таку функцію на підлеглих.

— Можна сказати, що питання оголошення про підозру окремим категоріям осіб, які мають додаткові гарантії в силу своєї професійної діяльності, остаточно врегульоване. Тепер Генеральний прокурор (в.о. Генпрокурора), його заступник, керівник регіональної прокуратури можуть доручити іншим прокурорам здійснити письмове повідомлення про підозру адвокатам, народним депутатам, суддям та іншим особам, визначеним у ч.1 ст.481 КПК.

Вважаємо, що такі доповнення є позитивними. Адже вони вносять ясність у питання, яке тривалий час викликало жваві дискусії.

Законом №187-ІХ внесені також інші уточнення та зміни до КПК, що мають стати запобіжним механізмом від зловживань як з одного, так і з іншого боку. Це, у свою чергу, скоротить час розгляду справ. Але загалом можна дійти висновку, що баланс інтересів сторін кримінального провадження в процесі погодження законопроекту №1009 було витримано.