В чому різниця між лобіюванням та GR

Чим займається GR

Сьогодні чимало юридичних фірм і адвокатських обʼєднань вже мають у своїй структурі практику GR (Government Relations).  Предмет діяльності фахівців цього підрозділу кожен керівник (керуючий партнер) визначає самостійно. Загальним є розуміння, що ведення та розвиток бізнесу потребує не лише високого рівня професіоналізму та бездоганної ділової репутації. Адже діяльність також повʼязана з постійною взаємодією з владою, в тому числі контролюючими та правоохоронними органами. І завданням GR як раз є побудова ефективної комунікації для захисту інтересів підприємця.

Тож юристи, вивчивши специфіку компанії, розробляють стратегію представлення та захисту її інтересів в органах державної влади та місцевого самоврядування під час можливих форм контактів (зустрічі, переговори). Аби втілити її у життя, юристи готують і проводять семінари для власників, керівників та працівників, аби усі розуміли загальні підходи і правила поведінки.

Важливим для середнього і великого бізнесу є аналіз поточних трендів розвитку законодавства у галузі діяльності підприємства, а також участь у його формуванні та зміні в рамках державної регуляторної політики.  

Також адвокати часто супроводжують процедури одержання дозволів та ліцензій, необхідних для здійснення поточної господарської діяльності.

Окремим напрямом є вирішення конфліктних ситуацій, що можуть виникати під час планових та позапланових перевірок контролюючих органів. А коли ситуація заходить надто далеко, то і здійснення захисту від необгрунтованих обвинувачень в рамках кримінального провадження.

Власне окреслені напрями сьогодні і визначають зміст тих послуг, що пропонуються практиками GR. Законодавство, відповідно до якого надаються консультації, здійснюється представництво та захист, визначається галузевими (для конкретного підприємства) нормативно правовими актами, а також низкою законодавчих актів, що встановлюють повноваження державних органів у питанні інструментів впливу на господарську діяльність. Це закони «Про ліцензування видів господарської діяльності», «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», Кодекс про адміністративні правопорушення та Кримінальний процесуальний кодекс, інші законодавчі акти.

Фокус на нормотворчість

Закон «Про лобіювання» не охоплює всіх цих сфер взаємодії бізнесу і влади. Якщо спростити визначення терміну, надане у його ст. 1, то можна дійти висновку, що лобіювання обмежується лише діяльністю, яка має на меті вплив на суб’єкт правотворчої діяльності або правотворчої ініціативи в комерційних інтересах бенефіціара. Це діяльність у власних інтересах, або за винагороду (що отримується прямо або опосередковано, або з оплатою фактичних витрат, необхідних для лобіювання).

Також варто зважити на перелік видів діяльності, що виходять зі сфери дії Закону.

Не буде відноситися до лобіювання громадська діяльність, діяльність суб’єктів у сфері медіа та електронних комунікацій, незалежна професійна діяльність адвокатів, особисте представництво, антикорупційна експертиза нормативних актів та проектів, робота самих субʼєктів забезпечення правотворчої діяльності, діяльність некомерційних професійних організацій, які відповідно до закону забезпечують реалізацію завдань самоврядування адвокатури, нотаріату, арбітражних керуючих, приватних виконавців, аудиторів, а також деякі інші види діяльності.

На підставі наведеного можна виділити кілька сутнісних ознак лобіювання.

По-перше, сфера взаємодії чітко обмежена нормотворчістю. Адже обʼєкт впливу (лобіювання) дотичний до цієї сфери: це або сам субʼєкт правотворчості, або субʼєкт такої ініціативи. Також чітко визначений і предмет лобіювання – це тільки нормативно-правовий акт, розроблення, зміна або скасування якого становить інтерес для бізнесу.

Аби краще зрозуміти предмет, слід взяти до уваги Закон «Про правотворчу діяльність». Там також є і субʼєкт правотворчої діяльності, і субʼєкт правотворчої ініціативи. Тож можемо говорити, що до них відноситимуться Президент та посадові особи його офісу, народні депутати, члени Кабміну, міністри та керівники інших державних органів, депутати місцевих рад та очільники та керівники структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, а також усі чиновники, які відповідно до Конституції, законів та підзаконних актів мають право вносити на розгляд проекти нормативно-правових актів для їх прийняття (видання).

По-друге,  завжди існує комерційний інтерес бізнесу (бенефіціара). Якщо його немає, немає і лобіювання. А комерційний інтерес – це кошти чи майно, особисті переваги, пільги, інші вигоди матеріального чи нематеріального характеру, які отримає чи може отримати бенефіціар в межах провадження господарської діяльності після ухвалення, зміни або скасування того або іншого акта, а точніше, за результатами впливу на обʼєкт (чиновника).

По-третє, субʼєктом лобіювання є фізична або юридична особа яка або має власний комерційний інтерес, або чинить вплив в комерційних інтересах за винагороду. Тож формально безоплатна робота посередників між бізнесом і чиновником лобіюванням не вважатиметься. І тут очевидно криється певний корупціогенний чинник, який доведеться якось долати у майбутньому під час практичної реалізації норм закону. Адже ця шпарина фактично утворює тіньовий ринок лобістів.

Практичне втілення

Не менш важливими є методи (форми) лобіювання, визначені у ст. 7 Закону. На жаль, наданий перелік не є вичерпним, що напевно створюватиме різночитання та спори у конкретних ситуаціях, які традиційно доведеться вирішувати судам.

До методів лобіювання відносяться будь-які методи впливу, не заборонені законами, зокрема:

1. будь-яка пряма чи опосередкована комунікація з об’єктом лобіювання щодо питань, пов’язаних з предметом лобіювання;
2. підготовка та розповсюдження реклами, пропозицій, програмних і позиційних документів, аналітичних матеріалів, результатів соціологічних та інших досліджень щодо питань, пов’язаних з предметом лобіювання, у тому числі з використанням медіа або мережі Інтернет;
3. участь у заходах щодо питань, пов’язаних з предметом лобіювання, з метою впливу (спроби впливу) на об’єкт лобіювання;
4. запрошення об’єкта лобіювання для участі у зустрічах, конференціях, заходах тощо;
5. організація проведення публічних заходів, інформаційних кампаній, інших заходів, не заборонених законом, що пов’язані з предметом лобіювання.

Тобто, якщо ви організовуєте юридичну конференцію і запрошуєте на неї народного депутата – це метод лобіювання, коли ведете світську бесіду з ним за чашкою кави – це теж метод лобіювання, якщо пишете та оприлюднюєте статтю, у якій критикуєте (або підтримуєте) той або інший проект – це все має ознаки лобіювання.

Тож доведеться бути дуже уважним, аби не потрапити у поле зору Національного агентства з питань запобігання корупції. Адже саме це агентство здійснює моніторинг дотримання вимог законодавства з питань лобіювання на підставі інформації, отриманої від об’єктів лобіювання, фізичних та юридичних осіб, а також із медіа та інших відкритих джерел. При цьому будь-яка особа при виявленні порушень суб’єктом лобіювання вимог законодавства з питань лобіювання може повідомити про це Національне агентство.

А в разі виявлення ознак порушення інших вимог законодавства з питань лобіювання, у тому числі здійснення лобіювання особою, яка не набула статус суб’єкта лобіювання та відомості про яку не внесено до Реєстру прозорості, саме НАЗК вживає заходів щодо притягнення винних осіб до відповідальності (ст. 18 Закону).

Цікаво, що Закон запроваджує Правила етичної поведінки субʼєктів лобіювання. Їх проект сьогодні готує НАЗК, а сам документ згодом має затвердити Кабінет Міністрів України. Очевидно, що ці Правила використовуватимуться як додаткова підстава покарання лобістів. Але при цьому непокоїть, що у Законі немає жодної, крім обовʼязку виконувати, норми щодо їхнього юридичного значення та процедури застосування (у цьому аспекті взірцем належного регулювання та практики застосування могли б стати Правила адвокатської етики).

Зрозуміло, що всюди треба буде ще доводити склад правопорушення, зокрема, наявність «питань, повʼязаних з предметом лобіювання», але нам добре відомий підхід державних і правоохоронних органів у подібних ситуаціях.

Висновки

Підсумовуючи наведене, можна стверджувати, що Закон «Про лобіювання», на відміну від усіх інших законів, – це регламентування дозволених способів впливу бізнесу на представників держави, які формують правила гри для самого бізнесу у вигляді нормативно-правових актів.

Напевно можемо говорити, що діяльність, повʼязана з державною регуляторною політикою у сфері господарської діяльності, яка сьогодні є одним із напрямів роботи практики GR, точно відноситиметься до предмету лобіювання (якщо тільки вона не здійснюватиметься виключно шляхом офіційного листування).

Водночас, адвокатська діяльність, як її розуміє Закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» – здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту – повністю випадає зі сфери дії Закону «Про лобіювання». Відтак, прикривати адвокатською таємницею послуги з лобіювання не вийде. В цій частині адвокатським обʼєднанням доведеться створювати окремих субʼєктів, вносити дані про них до Реєстру прозорості і діяти за встановленими правилами. Лобіювання певною мірою перетинається із GR, але не виключає продовження існування цих практик у юридичних фірм і далі, щоправда, за винятком питань нормотворчості.

Якщо вам потрібна юридична консультація, заповніть форму нижче для її замовлення ⬇️