fbpx

Як банкам уникнути ризиків при відмові у наданні послуг клієнту

Посилення фінансового моніторингу істотно вплинуло на відносини між банками та споживачами банківських послуг. Іноді банки навіть відмовляють клієнтам в обслуговуванні, що стає предметом судового оскарження.

Позиція Верховного Суду в цьому питанні наразі однозначна: право банків відмовитися від співпраці з клієнтом не є абсолютним, при цьому Закон «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» зобов’язує банки належним чином перевіряти клієнтів та їхні фінансові операції.

У разі виявлення певних ризиків банк не тільки може, але й зобов’язаний  відмовитися від продовження ділових відносин з клієнтом або проведення підозрілої фінансової операції. Дії банку за результатами такої перевірки часто оскаржуються клієнтами, яким, наприклад, відмовили у відкритті рахунка або у видачі грошових коштів готівкою.

У будь-якому разі оцінка ризику має бути об’єктивною та ґрунтуватися на розроблених банком критеріях.

Адже банки несуть відповідальність не тільки за неналежне здійснення оцінки ризиків фінансових операцій, але й за порушення прав клієнтів.

Право банку відмовитися від співпраці з Клієнтом не є абсолютним, що підтверджується судовою практикою на рівні Верховного Суду.

У справах № 910/3245/19 та № 910/507/20 Верховний Суд зазначив, що банк як суб`єкт первинного  фінансового моніторингу не є необмеженим у своєму праві розірвати договір банківського рахунка через встановлення клієнту неприйнятно високого ризику. Для підтвердження правомірності своїх дій банки мають надавати до суду власні програми управління комплаєнс-ризиком фінансового моніторингу, що містять відповідні критерії.

Водночас внутрішні документи банку з питань фінансового моніторингу є документами з обмеженим доступом.

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у справі № 910/11471/17, банк не зобов’язаний ознайомлювати клієнтів із внутрішніми документами, зокрема із критеріями ризику.

Отже, як саме банк має обґрунтувати свою відмову від надання послуг клієнту? З одного боку, якщо банк розголосить критерії відмови, це полегшить здійснення протиправних транзакцій недобросовісними клієнтами. З іншого ж боку, розірвання ділових відносин не може бути свавіллям та повинно базуватися на детально розроблених критеріях ризику. Сьогодні це питання є дискусійним.

Проте у разі виникнення судового спору банк має обов’язково довести належне дотримання всіх внутрішніх та законодавчих процедур, пов’язаних із відмовою від надання послуг. Інакше банку загрожують вкрай несприятливі наслідки, серед яких стягнення неустойки споживачами банківських послуг.

Справа в тому, що на банки поширюється дія закону «Про захист правспоживачів»: якщо банк прострочує надання послуги згідно з договором, то за кожен день прострочення він сплачує споживачеві пеню у розмірі трьох відсотків вартості послуги.

Якщо вартість послуги не визначена, тоді банк сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Під простроченням мається на увазі відмова банку виконати розпорядження клієнта взагалі або несвоєчасне здійснення певної операції.

Однак проблема в тому, що ні законодавство, ні судова практика не надають відповіді на запитання: як визначається база нарахування неустойки, якщо вартість банківської послуги не визначена? Наприклад, банки часто не тарифікують послуги з видачі належних клієнту грошових коштів з рахунку.

У справі № 761/26293/16-ц Велика Палата Верховного Суду наголосила, що коли вартість послуги не визначена, пеня розраховується від суми коштів на рахунку клієнта. Як результат, за відмову банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунка сум суд стягнув пеню у розмірі 3% від утримуваних на цьому рахунку коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з відповідною вимогою до дня фактичної видачі.

Оскільки правові позиції Верховного Суду є обов’язковими для судів нижчих інстанцій, це призвело до формування вкрай суперечливої судової практики щодо стягнення з банків надмірно  великих сум пені, порівняно із 3% річних та інфляційними втратами за статтею 625 Цивільного кодексу України.

Вказана постанова суду касаційної інстанції спричинила збільшення кількості позовів до банків, у тому числі й від недобросовісних користувачів банківських послуг. Поширеними є  випадки, коли пеня, яка стягується з банків, в рази перевищує суму коштів на  рахунках клієнтів. Такий підхід створює суттєві ризики стабільності функціонування банківської системи та можливості для  незаконного збагачення значної кількості клієнтів.

На неспівмірність та непропорційність вказаного підходу до обчислення розміру пені звернув увагу Касаційнийцивільний суд у справі № 320/5115/17.

Суд зазначив, що оскільки грошові кошти на рахунках клієнтів завжди підлягають поверненню споживачам, а не залишаються у банку в якості оплати його послуг, вони не можуть бути базою для обчислення пені відповідно до частини 5 статті 10 Закону «Про захист прав споживачів».

У зв’язку з цим Верховний Суд передав справу №320/5115/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми щодо розміру відповідальності банку. Такою проблемою є визначення вартості послуги, на яку нараховується пеня.

Остаточне судове рішення у справі №320/5115/17 ще не ухвалено. Як наслідок, банки продовжують знаходитися під загрозою невиправданих та непропорційних вимог споживачів банківських послуг.

У деяких справах суди звертаються також до загальних засад цивільного законодавства, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності. Керуючись положеннями Цивільного кодексу України, розмір неустойки, який значно перевищує розмір збитків, може бути зменшений за рішенням суду. У такому разі розмір пені найчастіше зменшують до розміру коштів, що перебували на рахунку клієнта. Це підтверджується практикою Верховного Суду, зокрема, у справах №367/1260/19 та № 758/10471/15-ц. 

Таким чином, ціною помилки при відмові в обслуговуванні клієнта може стати стягнення неустойки за Законом «Про захист прав споживачів». Враховуючи неоднозначну судову практику,  розмір такої неустойки може значно перевищувати розмір невиконаного грошового зобов’язання. Тому під час здійснення фінансового моніторингу банки мають уважніше дотримуватись всіх правил і процедур, передбачених як законодавством, так і внутрішніми документами банків.

Катерина Манойленко

Катерина Манойленко

Партнер, керівник практики вирішення судових спорів, адвокат

  • Визнання та досягнення
  • The Legal 500 EMEA 2020
  • Best Lawyers in Ukraine 2021
  • Who's Who Legal 2020
  • Ukrainian Law firms. A Handbook for Foreign Clients 2020
  • 50 провідних юридичних фірм України
44

Статті на тему

TAX ALERT 25.06.2021

25 Червня 2021 Публікації

TAX ALERT 25.06.2021

Читати
LEGAL HOTLINE 24.06.2021

24 Червня 2021 Публікації

LEGAL HOTLINE 24.06.2021

Читати
Хмарне майбутнє SaaS договорів в Україні

24 Червня 2021 Публікації

Хмарне майбутнє SaaS договорів в Україні

Читати
Всі публікації

Ми використовуємо файли cookies для вдосконалення роботи сайту та покращення Вашого користувацького досвіду.
Політика cookies Налаштування cookie

Будь ласка, уважно ознайомтеся з умовами політики конфіденційності та обробки персональних даних. Політика cookies.

Я даю згоду на обробку персональних даних відповідно до політики конфіденційності та обробки персональних даних

Я хочу отримувати розсилку

Ми використовуємо файли cookies для вдосконалення роботи сайту та покращення Вашого користувацького досвіду. Політика cookies Сховати налаштування