Злочини проти людяності в Україні: відмінність від воєнних злочинів та проблематика притягнення до відповідальності

Незалежна міжнародна слідча комісія ООН по Україні встановила, що російська влада причетна до вчинення численних воєнних злочинів. Вони пов’язані із невибірковою загибеллю, травмуваннями та каліцтвами, умисними вбивствами, катуваннями, нелюдським поводженням, незаконним позбавленням волі, зґвалтуваннями, а також незаконними переміщеннями й депортаціями щодо цивільного населення на підконтрольних збройним силам РФ територіях. 

Окрім того, у звіті Комісія дійшла висновку, що атаки на українську енергетичну інфраструктуру та катування мають ознаки вчинення російською владою саме злочинів проти людяності. 

Зважаючи на те, що згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду зазначені вище дії можуть бути кваліфіковані як воєнні злочини, так і злочини проти людяності, пропонуємо розглянути у чому полягає їхня основна відмінність.

Актуальність теми також пов’язана з тим, що Кримінальний кодекс України (далі – КК України) не містить визначення злочинів проти людяності, на відміну від воєнних злочинів. Спробуємо розібратися, як будуть кваліфіковані дії злочинців українськими судами та хто буде притягнутий до кримінальної відповідальності на міжнародному рівні у разі встановлення вчинення злочинів проти людяності в Україні.

У чому різниця між воєнним злочином та злочином проти людяності? 

Воєнні злочини – це серйозні порушення принципів міжнародного гуманітарного права, які встановлюють обмеження щодо способів ведення війни та містяться у Гаазьких конвенціях, Женевських конвенціях та додаткових протоколах, а також у Римському статуті Міжнародного кримінального суду.

Однією з особливостей воєнних злочинів є те, що комбатанти при їхньому вчиненні переважно націлюються на цивільне населення. Окрім того, воєнними злочинами є також вбивство або поранення комбатанта, який, склавши зброю чи не маючи більше засобів захисту, беззастережно здався, віроломне вбивство або поранення осіб, що належать до ворожої нації чи армії, а також заява про те, що помилування не буде.

Воєнні злочини підпадають під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду тільки за умови, що вони вчиняються згідно з планом чи політикою або в рамках широкомасштабного вчинення таких злочинів.

Проте воєнний злочин може й бути поодиноким фактом порушення правил та звичаїв війни. Наприклад, комбатант усвідомлює наявність воєнного конфлікту, але все одно вчиняє умисне вбивство цивільної особи чи комбатанта ворожих збройних сил, який здався. У цьому випадку вже не йдеться про планування вчинення воєнного злочину заздалегідь, тому розслідування та правосуддя у цих справах здійснюватимуть національні правоохоронні органи.

Злочини проти людяності можуть бути вчинені лише щодо цивільного населення. На відміну від воєнних злочинів, для них не важливий контекст збройного конфлікту. Встановленню підлягають систематичність та широкомасштабність нападів проти цивільного населення. Систематичність тут означає вчинення нападів переважно за однаковою схемою, а широкомасштабність – спрямованість нападів проти щонайменше сотень тисяч людей та їхнє здійснення на значних територіях держави.

Тобто злочини проти людяності – це завжди комплекс дій, які включають елементи планування, владного підпорядкування між організаторами та виконавцями та залучення ресурсів. При цьому держава-агресор сприяє та заохочує вчинення таких нападів.

Масовості шкоди цивільному населенню для встановлення у злочинних діях складу злочину проти людяності недостатньо. Докази мають доводити наявність наміру брати участь у систематичних нападах на цивільне населення. Так, наприклад, попри публічну інформацію про шкоду, завдану цивільному населенню після перших атак по об’єктах енергетичної інфраструктури, збройні сили держави-агресора все одно продовжували завдавати по них удари. Це свідчить про те, що цивільне населення й було об’єктом цілеспрямованого нападу.

Як кваліфікувати за КК України дії комбатантів: воєнний злочин чи злочин проти людяності? 

Порушення законів та звичаїв війни, тобто воєнні злочини, визначені у ст. 438 КК України, геноцид – у ст. 442 КК України, планування, підготовка, розв’язування та ведення агресивної війни, тобто злочин агресії, – у ст. 437 КК України. Проте відповідальності за злочини проти людяності, як вже відзначалося, до цього часу у національному законодавстві немає. 

Таким чином, наразі є можливість кваліфікувати злочинні дії комбатантів лише як воєнні злочини. Слід зазначити, що у 2021 році був ухвалений закон, у якому детально визначаються види воєнних злочинів та злочинів проти людяності відповідно до основних актів міжнародного гуманітарного права та Римського статуту. Проте він досі знаходиться на підписі в Президента України. Можливо, у разі набрання чинності цим законом, зникне питання потенційної різної кваліфікації діянь російської влади та військових, що були безпосередніми виконавцями, у разі встановлення достатніх доказів вчинення злочинів проти людяності в Україні.

Хто є суб’єктом зазначених злочинів?

За винятком поодиноких воєнних злочинів, вчинення будь-якого міжнародного злочину вимагає здійснення організаційних заходів, тому кримінальній відповідальності підлягають як організатори, так і виконавці усіх рівнів: від тих, хто забезпечує, наприклад, логістику, до тих, хто віддає наказ. У зв’язку з цим істотним викликом буде встановити усю вертикаль причетних посадових осіб. 

Так, наприклад, примусове переміщення та депортація дітей з України централізовано координується Федеральним урядом рф. Проте відомо, що до цього залучені також і десятки федеральних, регіональних і місцевих службовців нижчого рангу, які безпосередньо беруть участь в управлінні та політичному обґрунтуванні програми, а також в логістичній координації, зборі коштів, управлінні таборами тощо. 

Відповідальність за вчинення воєнних злочинів та злочинів проти людяності настає незалежно від того, чи особа безпосередньо вчиняє злочинні дії, чи санкціонує їх. Отже, ініціювання, підтримка, уможливлення та небажання запобігти вчиненню воєнних злочинів та злочинів проти людяності – це також злочини на рівні з їхнім безпосереднім вчиненням.

Таким чином, на міжнародному рівні російська влада може бути притягнута до відповідальності як за вчинення воєнних злочинів, так і злочинів проти людяності.

Хто розслідуватиме й здійснюватиме правосуддя? 

Воєнні злочини та злочини проти людяності є об’єктами універсальної юрисдикції, тобто кожна держава може здійснювати правосуддя або вимагати здійснення правосуддя щодо підозрюваних у вчиненні цих злочинів, незалежно від держави їхнього громадянства. 

Національні органи досудового розслідування та суди відіграють ключову роль у загальній системі міжнародного кримінального правосуддя і становлять її першу ланку. Тому у майже усіх кримінальних провадженнях щодо міжнародних злочинів досудове розслідування та правосуддя здійснюватимуть уповноважені органи України. Натомість міжнародні судові установи – лише щодо вищого керівництва держави-агресора.

Обов’язок здійснення досудового розслідування воєнних злочинів закон покладає на Службу безпеки України. Судовий розгляд справ, пов’язаних із зазначеними злочинами, в Україні здійснюється судами загальної юрисдикції за загальними правилами територіальної підсудності.

Найтяжчі міжнародні злочини, вчинені топпосадовцями рф на території України, окрім злочину агресії, підпадають під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду.

Таким чином, якщо розслідуванням буде встановлено достатньо доказів здійснення на території України злочинів проти людяності, керівництво рф може бути притягнуто до відповідальності Міжнародним кримінальним судом. Водночас безпосередні виконавці таких злочинних дій можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності українськими судами за вчинення воєнних злочинів. За цієї умови видається, що різна кваліфікація дій організаторів та виконавців злочинів на міжнародному та національному рівнях може негативно вплинути на процес доведення вини усієї владної вертикалі держави-агресора.