COURT NEWS 01.11.2019

Відступлення учасником ТОВ частки у статутному капіталі товариства

У судовій справі № 909/1294/15 позивач оскаржував рішення загальних зборів учасників ТОВ, посилаючись на обставини підроблення його підпису у заяві про вихід зі складу учасників товариства та передачу належної йому частки в статутному капіталі ТОВ у розмірі 100 % на користь третьої особи.

Розглядаючи дану справу, у своїй постанові від 01 жовтня 2019 року, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відступлення учасником ТОВ частки у статутному капіталі товариства, передбачене статтею 147 ЦК України та статтею 53 Закону України “Про господарські товариства”, є відчуженням частки і потребує волевиявлення особи, яка відчужує частку, а також особи, яка приймає частку у власність. Відступлення (відчуження) частки не є самостійним непоіменованим видом договору, оскільки воно відбувається шляхом укладання договору купівлі-продажу, дарування тощо. Такий договір може укладатися в усній або письмовій формі залежно від вимог чинного законодавства України та статуту товариства. Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Зберігання товарів на митному складі

Митниця звернулася до адміністративного суду з позовом, у якому просила зобов’язати Благодійний фонд сплатити витрати за зберігання товарів на складі митниці. У даній справі Запорізька митниця виступила поклажодавцем у договорі безоплатного зберігання товару із Благодійним фондом (зберігачем у договорі). Благодійний фонд передав на зберігання Митниці товар і після митного оформлення вантажу звернувся до митниці із проханням видати відповідний товар.

У свою чергу, відповідно до вимог Порядку відшкодування витрат за зберігання товарів та транспортних засобів на складах митних органів, митниця надала Благодійному фонду лист про зобов’язання сплатити витрати за зберігання товарів у сумі майже 300 тис. грн, які фонд у подальшому відмовився платити.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові у справі № 808/973/18 від 18 вересня 2019 року зазначила, що дана справа не підлягає розгляду в судах адміністративної юрисдикції, оскільки цей спір має виключно господарсько-правовий характер з огляду на наступне. Митниця як територіальний орган Державної фіскальної служби України і юридична особа публічного права уклала із відповідачем – юридичною особою договір зберігання товару. Даний спір виник у зв’язку з невиконанням відповідачем обов’язків за договором, тобто він має суто господарсько-правовий характер.

ВП ВС дійшла висновку, що справа підлягає розгляду за правилами ГПК України також тому, що ні Кодекс адміністративного судочинства, ані Митний кодекс не передбачають право звернення суб’єкта владних повноважень з позовною заявою до юридичної особи з вимогами про зобов’язання сплатити витрати на зберігання товарів на митному складі.

Визнання договорів купівлі-продажу корпоративних прав недійсними

ВП ВС розглядала справу про визнання недійсним договору та/або іншого правочину, що підтверджує факт відчуження/продажу корпоративних прав.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір/правочин спрямований на ухилення відповідача від виконання ухвали суду в іншій судовій справі. Так, Господарським судом Чернігівської області було затверджено мирову угоду між сторонами спору, за якою відповідач зобов’язався сплатити більше 13,5 млн грн. позивачу. Тим не менш, вказана ухвала суду залишилася невиконаною. Маючи на меті уникнути виконання своїх обов’язків за мировою угодою, відповідач вжив заходів щодо відчуження належної йому частки в Товаристві на користь третьої особи. На думку позивача, цей правочин містить ознаки фіктивного (удаваного). У зв’язку з цим, позивач звернувся з позовом до господарського суду.

Розглядаючи дану справу, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що позивач не є учасником Товариства та не має на меті отримати частку відповідача у Товаристві, адже його вимоги спрямовані до відповідача саме як до боржника у зобов’язальних відносинах. Також ВП ВС вказала, що у даній справі у позивача існує цивільний інтерес до майна фізичної особи не як до учасника Товариства й не в межах корпоративних правовідносин.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові у справі № 927/90/19 від 04 вересня 2019 року дійшла висновку, що даний спір не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки він не містить ознак корпоративного, а позов не направлений на захист корпоративних прав позивача. ВП ВС зазначила, що вирішення подібних спорів має здійснюватися в порядку цивільного судочинства.
 

Стягнення державою заборгованості із суб’єкта господарювання за наданими фінансовими допомогами

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 11 вересня 1997 року № 1003, регіональне відділення Державної казначейської служби України за договорами надавало сільськогосподарському товариству фінансову допомогу на проведення комплексу робіт. Вказана допомога була повернута у повному обсязі, однак, несвоєчасно, через що орган Державної казначейської служби України нарахував пеню за прострочення.

Львівський апеляційний адміністративний суд своєю ухвалою скасував постанову суду першої інстанції та закрив провадження у справі, вказавши, що цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду, здійснивши аналіз положень Податкового кодексу України, у своїй постанові у справі № 2а-3974/10/0770 від 18 вересня 2019 року дійшла висновку, що оскільки порядок погашення податкового боргу та погашення простроченої заборгованості суб’єкта господарювання перед державою за кредитом, залученим державою або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету є тотожними, то справи за позовами щодо стягнення заборгованості перед державою підлягають розгляду адміністративними судами.