Аутстафінг: чи працює «оренда» персоналу в Україні?

Як працює аутстафінг?

Аутстафінг називають одним з нестандартних способів залучення персоналу. Ідея полягає в тому, що працівники оформлені в одній компанії («аутстафер» або компанія-підрядник), а виконують трудові обов’язки в іншій (компанія-замовник). При цьому працівник повинен дотримуватись правил, графіку та інших умов роботи компанії-замовника. А от усі кадрові питання, наприклад, відпустки, лікарняні, пільги, соціальні гарантії, покладаються на «аутстафера».

Така схема набирає все більшої популярності під час війни, особливо в ІТ-сфері. Як повідомляють ІТ-спеціалісти, замовлень в період воєнного стану стало набагато менше, тому чимало працівників переходять працювати до інших, у тому числі іноземних, компаній. Але після війни доведеться стрімко відновлювати економіку країни, а без кваліфікованих кадрів це неможливо. Через це на період воєнного стану українські ІТ-компанії вдалися до варіанту укладення договору аутстафінгу з компаніями-замовниками.

Завдяки цьому роботодавці не втрачають своїх працівників, а останні, в свою чергу, мають змогу в цей складний час отримувати зарплату від інших компаній-замовників. При цьому компанія-замовник не несе податкового навантаження, пов’язаного з найманими працівниками.

Наприклад, одна іноземна ІТ-компанія розробляла новий проект, проте її штатні працівники не вкладалися у дедлайни по його виконанню. Тому компанії потрібно було більше спеціалістів для виконання цього конкретного проекту, але не на постійній основі.

Очевидно, що наймати на роботу штатних працівників не було вигідним рішенням у такій ситуації. Тому, аби швидко вирішити проблему нестачі персоналу, компанія звернулась до української ІТ-компанії та «орендувала» необхідну кількість спеціалістів. Це дозволило компанії-замовнику оперативно підключити до розробки проекту фахівців, не вводячи їх до штату. Водночас такі спеціалісти залишились оформленими на роботі в українській компанії.

Як відомо, зараз триває загальна мобілізація в Україні, тому виїзд чоловіків за кордон, у тому числі для пошуку роботи, обмежено. Разом з тим багато українських підприємств через бойові дії не функціонують та, відповідно, часто не мають змоги виплачувати заробітну плату своїм працівникам. Тому залучення українських спеціалістів до виконання іноземного проекту мало позитивний ефект як для самих працівників, так і для української компанії, яка не втратила свій персонал.

Під час війни таку модель співпраці використовують не лише у сфері ІТ, а також, наприклад, для надання послуг з виробництва відео-контенту (фільми, рекламні ролики, контент для просування на інтернет-ресурсах та в соціальних мережах тощо), маркетингу, організації онлайн трансляцій.

Однак виникає питання: чи відповідає укладення таких договорів «оренди» персоналу чинному законодавству України?

Чи врегульований аутстафінг в Україні на законодавчому рівні?

Чинне законодавство України не містить визначення поняття аутстафінгу – ця назва була запозичена із західних правових систем. Аутстафінг закріплюється в законодавстві України як послуга або діяльність з надання персоналу та регулюється положеннями Податкового кодексу України, Закону України «Про зайнятість населення» та іншими нормативно-правовими актами.

Визначається, що діяльність з надання персоналу полягає у найнятті працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця на умовах трудових договорів.

Аутстафінг на практиці застосовується, коли у роботодавця виникає необхідність швидко залучити значну кількість різного роду персоналу до виконання певної роботи, наприклад, при відкритті нової філії підприємства.

На ті бізнеси, що надають такого роду послуги, законодавство України покладає певне коло обов’язків, як-от: обов’язкове укладення договору з роботодавцем про застосування праці працівника, виплата працівнику заробітної плати, сплата із неї податків і зборів тощо.

Тобто законодавство зобов’язує бізнес формалізувати відносини з надання персоналу: обов’язково укладати трудові договори із працівниками, і окремо договори про застосування праці працівників.

Варто зауважити, що законом також встановлюються винятки, за яких певному роботодавцю не можна надавати послугу з надання персоналу. Зокрема, мова йде про такі випадки:

• якщо роботодавець скорочував чисельність або штат працівників протягом року;
• норматив чисельності працівників основних професій, залучених у технологічних процесах виробництва, не дотримано;
• працівники залучаються до виконання робіт у шкідливих, небезпечних та важких умовах праці тощо.

На наш погляд, останній виняток є надто категоричним, адже іноді заводи або виробництва, умови праці в яких є шкідливими, небезпечними або важкими, потребують великої кількості нових працівників, наприклад, на нову лінію виробництва. Однак закон в даному випадку забороняє аутстафінг, що утворює зайві перепони для бізнесу – необхідно повноцінно організовувати пошук та підбір персоналу.

Крім того, закон дозволяє наймати працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні у фізичних осіб. У такому разі компанія-підрядник повинна укласти з фізичною особою договір про надання відповідних послуг.

Також варто зазначити, що чинним законодавством України не врегульовано питання щодо найму працівників для виконання ними роботи в іншого роботодавця закордоном.

Дозвіл для аутстафінгу: потрібен чи ні?

Закон України «Про зайнятість населення» визначає, що діяльність з надання персоналу здійснюється на підставі дозволу, виданого відповідним органом державної влади. Порядок видачі такого дозволу повинен встановлюватися Кабінетом Міністрів України. Але станом на сьогодні відповідний порядок так і не затверджено.

Тому фактично має місце прогалина: закон визначає, що такий дозвіл вимагається, однак порядку його видачі немає.

Окремо варто згадати положення Закону України «Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності». Згідно вказаного закону забороняється вимагати від бізнесу отримання документів дозвільного характеру, які не внесені до переліку, що міститься в цьому Законі. Цей перелік є виключним та не містить у собі дозволу на діяльність з надання персоналу.

Тому на сьогодні, з одного боку, виходячи з положень Закону України «Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності», жоден орган державної влади не має права вимагати від бізнесу отримувати дозвіл на проведення діяльності з надання персоналу, а з іншого боку, Закон України «Про зайнятість населення» забороняє провадити таку діяльність без дозволу.

Разом з тим, зауважуємо, що станом на сьогодні діє Наказ Мінсоцполітики, згідно з яким «аутстаферам» необхідно подавати звітність до центрів зайнятості про кількість працівників, направлених на роботу до інших роботодавців.

Крім того, підприємства, які провадять діяльність з надання персоналу, обліковуються державою окремо відповідно до постанови КМУ, і тому не виключено, що рано чи пізно будуть внесені зміни до «Переліку документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності», а також Урядом буде затверджено порядок видачі дозволу на здійснення такої діяльності.

Висновок

Таким чином, аутстафінг набуває все більшої популярності серед українського бізнесу, оскільки дозволяє швидко отримати необхідний персонал, зекономивши ресурси на його пошуки. До того ж, компанії-замовнику не потрібно взагалі перейматись кадровими питаннями, адже їх вирішення покладається на «аутстафера». Разом з тим, на наше переконання, чинне законодавство про працю потребує доопрацювань у даній сфері. Лише за умови належного правового регулювання бізнес в Україні зможе скористатися усіма перевагами аутстафінгу, мінімізуючи ризики у вигляді судових спорів чи перевірок контролюючих органів.